Президент Росії 26 січня «пішов у народ»: він поспілкувався зі студентами Національного мінерально-сировинного університету «Горный» у Санкт-Петербурзі, в ході розмови торкнувшись бойових дій на сході України. Путін охарактеризував перемир’я, яке, за його версією, тривало з початку грудня 2014 року до поточного січня, як «мирний перепочинок», який Київ, мовляв, використовував у своїх інтересах — для перегрупування сил. Він звинуватив українські війська в тому, що саме вони першими перервали перемир’я і знову почали бої. «На жаль, офіційна київська влада відмовляється йти шляхом мирного врегулювання, не хоче вирішувати політичними засобами».
Цікаво, правда? «Офіційна київська влада». Виходить, десь є і неофіційна, що не відмовляється від мирного шляху, тобто від капітуляції перед Путіним? І скільки Петро Порошенко не повторює як мантру: «Я не президент війни, я президент миру», — в очах Путіна він усе одно «ніхто і звати його ніяк».
• А «мирний перепочинок» щодо грудня 2014 року — це на рівні вигаданого Сталіним «передвоєнного періоду» (вересень 1939-червень 1941 року), коли всі — на момент початку цього періоду — європейські сусіди СРСР стали жертвами радянської агресії і коли Червона армія здійснила кілька «визвольних походів», втратила сотні тисяч убитими і пропалими безвісти та захопила території з населенням понад 23 мільйонів осіб. Так і тут: лише 5 грудня на фронті 10 українських військовиків загинули і 16 були поранені; а в ніч з 18 на 19 грудня загинуло 5 військовиків, ще 7 отримали поранення. Це тільки деякі цифри з українського боку. Загалом же йдеться про десятки загиблих вояків і десятки жертв серед мирного населення. На іншому боці теж не обійшлося без утрат: за даними російської правозахисниці Олени Васильєвої, в зоні боїв упродовж грудня загинули понад 200 росіян. Ну, а місцевих бандитів, схоже, ніхто вже не рахує, включно з їхнім великим другом, вождем і натхненником перемог Путіним В.В.
Утім, це ще не все. Виявляється, Путін вважає українську армію таким собі «НАТОвським легіоном», який має на меті «стримування Росії». Господар Кремля, зокрема, наголосив: «Ми часто говоримо: українська армія, українська армія. Насправді, хто там воює? Там справді частково офіційні підрозділи збройних сил, але значною мірою це так звані «добровольчі націоналістичні батальйони»... По суті, це вже не армія, це іноземний легіон, в даному випадку іноземний НАТОвський легіон, який, звичайно, не переслідує цілей національних інтересів України... Там зовсім інші цілі, і пов’язані вони з досягненням геополітичних цілей стримування Росії, що абсолютно не збігається з національними інтересами українського народу».
• Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг у відповідь назвав заяву Путіна «нонсенсом» («nonsense», буквально — «дурниця»). Але, як на мене, генсек помилився: це зовсім не дурниця, точніше, з погляду раціонального європейського мислення це нонсенс, а от з погляду сталінської міфологічної логіки, зрозумілої аудиторії російського президента (а понад половину росіян нині завдяки зусиллям путінської пропаганди вважають Сталіна позитивним, мудрим і великим історичним діячем), — зовсім ні. Й ось чому.
Почнімо з того, що «добровольчі націоналістичні батальйони», виявляється, не воюють за «національні інтереси українського народу», що вони є «по суті іноземним легіоном». З погляду наукової логіки — це маячня божевільного: націоналісти проти національних інтересів, з погляду сталінської міфо-логіки — це правдиве твердження. Адже це сталінська формула часів Другої світової війни: «українсько-німецькі націоналісти». А сталінських пахолок Дмитро Мануїльський довів сталінську формулу до логічного завершення, заявивши: «український націоналізм ніколи не був національним». Отож у Пітері Путін дав недвозначний сигнал: щодо України він керується сталінськими ідеями й настановами, які один разу уже вилилися у геноцид українського народу.
• А в дечому Путін зумів переплюнути навіть Сталіна, взявши на себе воістину божественну місію визначати, в чому насправді полягають інтереси українців і що вони насправді думають. Адже за Путіним «так звані «добровольчі націоналістичні батальйони» — це не виразники національних інтересів України, а «іноземний легіон». І не має значення, що така «буржуазна лженаука» як соціологія, засвідчує прямо протилежне. За опублікованими місяць тому даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, українці найбільше довіряють волонтерам (які день і ніч працюють для забезпечення фронту), добровольчим батальйонам і церкві як такій. «Ми попросили респондентів оцінити за 10-бальною шкалою довіру або недовіру до низки владних і громадських інституцій. У запропонованій шкалі 1 бал — «зовсім не довіряю», а 10 балів — «цілком довіряю». І виявилося, що найвищим рейтингом володіють не Верховний Головнокомандувач, не прем’єр-міністр, не Кабінет Міністрів і не Міноборони. Найбільше люди довіряють волонтерам — 7,3 бала з 10», — зазначили соціологи. На другому місці в рейтингу довіри українців — добровольчі батальйони — 7 балів. При цьому, за словами соціологів, «абсолютна довіра до батальйонів (24,5%) втричі перевищує абсолютну довіру до президента країни — 8,3%». На третьому місці в рейтингу довіри — церква — 7 балів, однак повністю їй довіряють 19,3% опитаних. Після неї — армія з 6,4 балами. Соціологи зазначають: «На 10 балів українській армії довіряють 16,7%. Це на третину менше, ніж батальйонам». Але все одно це — дуже високий показник, удвічі більший, ніж у глави Української держави. І в підсумку виходить, що найбільшу довіру українського суспільства мають ті, хто воює з Путіним та його маріонетками на сході України (висока довіра до церкви, переконаний, передусім пов’язана з відповідальною позицією УПЦ КП та УГКЦ, а не промосковського священства). Але Путін не зважає на ці науково зафіксовані суспільні настрої; він перебрав на себе права й обов’язки верховного судії українського народу, він один знає, що українцям добре, а що — погано. Він володіє знанням, що саме «абсолютно не збігається з національними інтересами українського народу», а сфера абсолютного, як відомо, — це вже божественна прерогатива...
І це надзвичайно небезпечно.
• Брати Стругацькі свого часу написали роман з промовистою назвою «Важко бути богом». Справді, нормальній людині важко бути богом, тобто брати на себе функції верховного вершителя доль, навіть у якійсь локальній ситуації. Але це — не про В.В. Путіна. Він — людина іншого ґатунку. «Моя мати була простою жінкою, але вона подарувала народові великого сина...» Пробачте, це вже слова іншого персонажа, а саме Адольфа Гітлера. Той теж краще за німців, британців, французів, норвежців, українців і росіян знав, ким усі вони насправді є і чого вони насправді хочуть чи мають хотіти. Світові ці «знання», поєднані зі сталінською міфо-логікою, обійшлися, за підрахунками автора «Дня» професора Бориса Соколова, щонайменше у 80 мільйонів загиблих під час Другої світової війни. Втім, людству пощастило: у Сталіна й Гітлера під час війни не було ядерної зброї. Невже ж світова цивілізація не має інструментів нейтралізації новітнього ідейного послідовника одразу обох тоталітарних диктаторів, поки той не натиснув на «червону кнопку»?
