У стрічці новин якось промайнуло повідомлення: закарпатці готуються до опору Путіну та готові влаштувати йому пекло на землі, якщо російські війська вдеруться на терени Срібної Землі! На перший погляд, інформація, яка засвідчує високий патріотичний дух жителів краю. Проте тільки на перший. Адже у разі, якщо механізовані частини РФ дійдуть до тих місць, це засвідчить украй тяжку ситуацію України, яку героїзм закарпатців навряд чи виправить. Воювати закарпатцям треба на сході, півдні та заході Української держави у складі ЗСУ та Нацгвардії (як, до речі, тисячі з них і роблять), а оборону області від потенційно можливого російського повітряного десанту залишити на прикордонників і територіальну оборону – причому ту її частину, яку становлять особи, для яких в силу різних причин небажана відсутність на місці проживання понад кілька діб. Усіх інших, здатних без особливих проблем полишити Закарпаття на довший термін і навчених вести бій із застосуванням стрілецької та протитанкової зброї, як на мене, доцільно об’єднати в мобільні групи та вивести назустріч ворогу, до зон бойових дій.
Адже тероборона – це один із тих ресурсів війни, який виявився вкрай неочікуваним для сил російського вторгнення і який слід використовувати так, щоб завдати противнику ще більше несподіванок. Це добре, що Київ наїжачився загонами тероборони, що у Вінниці ці загони укріплюють місто і готують його до боїв. Але пасивна оборона не дасть виснаження сил ворога, пасивна оборона не приведе до перемоги. Тому пасивну оборону варто поєднати з активними діями, з ударами численних мобільних груп, створених із найбільш підготовлених бійців територіальної оборони та фактично наразі відроджених добробатів. Про це я вже писав, але стисло, тож зупинюся на цьому питанні детальніше.
Ще напередодні російського вторгнення військовий експерт, полковник британської армії у відставці Глен Грант на своїй сторінці у Facebook опублікував поради бійцям територіальної оборони. Насамперед, воювати слід агресивно, ворогові не можна давати спокою, він повинен постійно відчувати страх та власну вразливість. Діяти варто ланками, трійками (так, до речі, діяли чеченці в Грозному, коли туди вдерлися росіяни). Один вестиме вогонь, а інші спостерігатимуть за ситуацією навколо та прикриватимуть його. Шляхи евакуації на наступну позицію або в безпечне місце мають бути відпрацьовані та вивчені напам’ять. «Створіть фальшиві вогневі позиції, зробіть дорожні загородження, щоб транспортні засоби повертали до вас боком, скрізь розташуйте маленькі дзеркала та биті шибки, щоб противник не міг орієнтуватися», - рекомендував Грант. Справді: хто його знає, що там виблискує, - чи оптичний приціл, чи бінокль, чи ще щось. Експерт радить відкрити для ворога магазини з алкоголем. А якщо йдеться про знищення транспортного засобу, його слід ізолювати від інших. «Витратьте як мінімум половину свого часу на визначення найкращих місць для атак. Знайте всі маршрути в районі бою і біля нього. Будьте господарями місцевості й тримайте ініціативу за рахунок регулярного спілкування».
Не менш корисними є «Десять заповідей партизана» від офіцера Армії оборони Ізраїлю Ігаля Левіна. Наведу лише деякі з них (охочі легко знайдуть усі ці «заповіді» в інтернеті): «Уникай сильних загонів противника, його найкращих частин. Бий завжди по найслабших, дезорганізованих, відстаючих, необстріляних, але після удару відразу йди, навіть якщо нічого не віщує лиха чи провалу. Не добив ворога? Іди! Взяття трофеїв займе час? Іди! Наступ розвивається вдало і можна вдарити ще раз? Іди! Завжди йди після удару. Пам’ятай, що ворог нескінченно сильніший за тебе, і одна твоя тактична поразка може виявитися стратегічним провалом… Атакуй лише тоді, коли впевнений у вдалому результаті на всі 100%. Успішний результат – це коли в результаті атаки всі поставлені завдання будуть виконані, а загін вийде з бою цілим. Ніколи не ризикуй, ретельно плануй, зважай на все, до останніх дрібниць… Будь невидимий для противника. Він не повинен знати про вас. Він не повинен знати, де ви перебуваєте і якими шляхами переміщуєтеся. Як приходите і як ідете. Де спите і що їсте. Атакуй противника під час його привалів та переходів, коли він найменше готовий до оборони. Нападай на тили, нападай, коли ворог проводить перегрупування. Нападай там, де на тебе не чекають, там, де противник вважає, що ти не пройдеш, там, де взагалі тебе не повинно бути… ЗМІ – це зброя. Розгром колони ворога нічого не означає, якщо про це не дізнаються сотні тисяч. Визволення міста – ніщо, якщо про це не дізнаються мільйони. Привертай до себе увагу міжнародних ЗМІ, особливо тих, хто перебуватиме в опозиції до твого противника. Створюй свої ЗМІ (сайти, газети, відеоканали, радіостанції тощо) і роби все для того, щоб вони стали популярнішими та авторитетнішими, ніж ЗМІ твого противника. Інформація сьогодні – це те, з чого починаються і чим закінчуються війни».
Ці настанови, як на мене, повністю стосуються і тероборони, передусім її мобільних формувань. Саме її бійці, які зазвичай значно краще знають місцевість, ніж вояки регулярних частин, здатні перетворити перебування окупантів на українській землі на справжнісіньке пекло, перетворивши тили на лінію фронту. Ну, а ті добровольці з Західної України, що увіллються до мобільних груп тероборони в центрі та на сході держави, дуже швидко зуміють адаптуватися до місцевих умов. Такі невеликі чисельно мобільні групи зможуть завдавати «голкових» ударів по тилах окупантів, нападати із засад, блокувати рух колон ворожої техніки за допомогою «коктейлів Молотова», протитанкових гранатометів і стрілецької зброї (включно з важкими кулеметами), перетворювати у разі потреби населені пункти на шляху невеликих колон ворога на фортеці, допомагати у розгортанні сил місцевої тероборони тощо. Так, це не панацея, це не замінить дій артилерії, авіації та тактичних ракет, але може стати непоганим доповненням до них. Бо ж – повторю це ще раз – пасивна оборона, в яку наразі посаджені десятки тисяч добре мотивованих чоловіків і жінок, здатна істотно вимотати ворога. Але поселити паніку в його лавах не вдасться без мобільних загонів, які дезорієнтують і дезінтегрують ворожі тили.
