Чергова зустріч Володимира Путіна і Олександра Лукашенка в Сочі до жодних принципово значущих результатів не привела. Деякі оглядачі взагалі вважають, що на російсько-білоруській інтеграції, принаймні, в її політичній складовій, доведеться поставити хрест. Лідери двох країн разом пообідали, зіграли в хокей у складі однієї команди, яка, звісно, перемогла своїх суперників з розгромним рахунком. І ще декілька годин вели переговори віч-на-віч. Спеціально, аби додати переговорам особливо інтимного характеру, Володимир Володимирович влаштував нехитрий трюк з неможливістю посадки в Сочі літака з більшою частиною російської делегації і журналістами, у тому числі з таким «заклятим другом», як Михайло Бабич. Але нічого не допомогло.
Розгніваний Лукашенко залишив Сочі без прес-конференції. Жодних довгострокових рішень щодо головних енергетичних проблем у російсько-білоруських відносинах досягнуто не було. Тимчасову угоду з постачання природного газу з Росії було укладено лише до кінця поточного року. Газ продаватиметься за тією ж ціною, що і 2019 року. Таким чином, Лукашенко не вдалося домовитися про жодні знижки щодо ціни на газ, на що він до останнього сподівався. Жодної компенсації за податковий маневр по нафті він теж не отримав. Після завершення переговорів у Сочі перший віцепрем’єр Білорусі Дмитро Крутой заявив: «Ми хочемо купувати нафту за світовими котируваннями і не гірше». За його словами, саме таку позицію озвучив Лукашенко на переговорах з Путіним. Але Путін з ним повною мірою не погодився.
Заступник глави адміністрації президента Росії Дмитро Козак заявив: «Щодо постачання до Білорусі російської нафти, то з боку Росії не можуть бути змінені умови регулювання нафтової галузі, отже, знижки надати неможливо. На колишній комерційній основі, тому що у нас спільний ринок, у нас є завдання усунути протиріччя на єдиному митному кордоні і диференціації правил регулювання ринку. Російський нафтовий ринок і білоруський нафтовий ринок — єдині. На тих самих умовах, на яких продається нафта на російському ринку, вона продається і на білоруському ринку, немає відмінностей. Ми не можемо змінювати постійно правила гри, ми поставимо в незрозуміле становище наші нафтові компанії, тому ми сприятимемо досягненню комерційних домовленостей між споживачами в Білорусі і російськими нафтовими компаніями. Ми не можемо сьогодні різко змінити умови регулювання нашої нафтової галузі: ви знаєте, ціни на сиру нафту формуються ринком, а адміністративно не регулюються. Об’єми постачань, ціну постачань ми не регулюємо, у нас регулюється лише один показник — це доступ до нафтопровідному транспорту, коли такий доступ на зовнішні ринки надається пропорційно обсягу видобутку. Ми домовилися, що в разі досягнення домовленостей, не дотримуватимемося цього правила, допускатимемо нафтові компанії, які досягли домовленостей з білоруськими споживачами, до трубопровідного транспорту, незалежно від обсягу видобутку».
Просто приємно чути від заступника глави адміністрації Путіна такий панегірик ринку і ринковим стосункам як основі всього. Цим словам Дмитра Миколайовича ціни б не було, якби тільки вони відображали реальний стан справ у російській економіці і економічну політику російського уряду та адміністрації президента, які насправді прямо протилежні сказаному! Дійсно, слова Козака треба розуміти так, що залежно від поведінки Лукашенка і поточної політичної кон’юнктури російська влада даватиме російським нафтовим компаніям, як державній «Роснафті», так і приватному «Лукойлу», наполегливі рекомендації, за якими саме цінами продавати нафту Білорусі, не зв’язуючи себе в цьому плані жодними довгостроковими контрактами. А Олександр Григорович ще перед зустріччю з Путіним прямо заявив, що податковий маневр було придумано в Москві виключно з однією метою — для того, щоб продавати Білорусі нафту за вищою ціною. До речі, напевно, невипадково після зміни уряду Путін залучив до себе на допомогу в переговорах з білоруською стороною обох авторів податкового маневру — Михайла Мішустіна і Дмитра Козака. Ймовірно, це має ще раз продемонструвати Лукашенкові, що в питаннях ціни на газ і компенсації за податковий маневр Москва на жодні поступки не піде без того, аби Мінськ не пішов на політичну капітуляцію — створення єдиної держави з Росією.
Але Олександр Григорович це вже зрозумів і капітулювати не збирається. Насправді, перехід на світові ціни по нафті для Білорусі в торгівлі з Росією навіть вигідний, бо з часом, ближче до завершення податкового маневру 2024 року, світові ціни для Мінська можуть стати нижчими за російські. Але проблема в тому, що російські компанії, продаючи нафту Білорусі за світовими цінами, крім того беруть премію на свою користь. Ось чому Крутой і вимагає від російської сторони не вимагати нічого більше за світові котирування. Але Путін, як можна зрозуміти зі слів Козака, робити цього не збирається, прикриваючись «законами ринку».
Лукашенко вже усвідомив, що без неприйнятних для нього політичних поступок домовитися не вдасться. І почав вживати своїх заходів. Завдяки російсько-білоруській суперечці останніх місяців негативний рейтинг Росії в Білорусі, згідно з останнім соціологічним опитуванням, виріс у півтора рази — з 40 до 60%. І тепер «батька» може з чистою совістю говорити, що в своїй політиці неприйняття політичної інтеграції з Росією він спирається на підтримку переважної більшості білорусів. А в такій ситуації можна буде за необхідності закликати співвітчизників «затягнути паски» заради збереження національної незалежності. Лукашенко вже почав шукати альтернативу російській нафті, підвищив вартість нафтового транзиту і купив першу партію норвезької нафти, хоча це швидше символічна, ніж реальна економічна дія — норвезька нафта дуже дорога. І аналогічний символ — зустріч з американським держсекретарем Майком Помпео, який пообіцяв Білорусі скільки завгодно американської нафти. Тут не дорога сланцева нафта важлива, а саме американська підтримка Білорусі. Найбільш реалістичний для Мінська варіант за ціною — це закупівля дешевої казахстанської нафти. Але її доведеться перекачувати через територію Росії, а Росія може створити перешкоди різного роду. Але на крайній випадок у Лукашенка є остання зброя — повністю відмовитися від закупівлі російської нафти (18 млн т на рік) і зупинити російський нафтовий транзит до Європи в 45—48 млн т на рік, наприклад, через довгостроковий ремонт нафтопроводу «Дружба». Під загрозою таких втрат Росія, думаю, погодиться якщо не на компенсацію за податковий маневр, то, принаймні, на безперешкодний транзит нафти з Казахстану до Білорусі.
Взагалі ж переговори Путіна і Лукашенка ще раз демонструють високий ступінь нездатності домовлятися Володимира Володимировича. За бажання можна було б досягти якогось компромісу щодо податкового маневру в обмін на якісь символічні політичні поступки з білоруського боку. Але Путін діє за принципом: все або нічого. І ризикує втратити в Білорусі багато що, нічого не придбавши натомість.
