У Москві після єдиного дня голосування 8 вересня масові протестні виступи, як і передбачалося, практично зійшли нанівець. Це сталося головним чином завдяки «розумному» голосуванню. Тепер тим, хто виступав на підтримку позасистемної опозиції, але брав участь у виборах, не дуже зручно протестувати проти їхніх підсумків. «Розумне» голосування, безумовно, створило певні проблеми для московської влади, оскільки запобігло обранню до Мосміськдуми деяких осіб, яких адміністрація Собяніна дуже хотіла там бачити, і, навпаки, провело туди декілька осіб, від появи яких у законодавчому органі мер та його друзі зовсім не в захваті. Але, з іншого боку, те ж саме «розумне» голосування допомогло владі виконати одне дуже важливе завдання — погасити московські протести. В результаті 13—14 вересня в російській столиці не було жодних помітних акцій, навіть на рівні поодиноких пікетів, на підтримку затриманих і засуджених в акціях протесту.
А ось у Петербурзі, в північній столиці, все зовсім не так привабливо, як у Москві, та й фальсифікації там були більш масштабні і зухвалі. Досі не підбито підсумки муніципальних виборів у більшості петербурзьких муніципалітетів. Місцева влада взагалі прагне приховати сам факт підбиття підсумків і тишком-нишком займається перерахунком голосів, ідучи на відверті махінації. Перерахунок проводиться насамперед у тих муніципалітетах, де на виборах перемогло багато незалежних депутатів і не пройшли в депутати місцеві начальники. Команда Навального справедливо назвала цей процес крадіжкою голосів виборців. Технологія крадіжки гранично проста. Розкриваються пачки з резервними бюлетенями, за рахунок яких перемога переходить від незалежних кандидатів до кандидатів «Единой России». Серед постраждалих також кандидати від КПРФ, «Яблока» і «Справедливой России». Обкрадені кандидати готують судові позови з приводу фальсифікацій виборів, у цьому з ними солідарні штаб Навального і учасники проекту «Объединенные демократы» від «Яблока» і «Справедливой России». Звичайно, шансів на те, що позови буде задоволено, дуже мало. Хіба що суди зроблять це в двох-трьох особливо кричущих випадках, аби продемонструвати публіці свою уявну незалежність та об’єктивність.
Іншим центром протестів стала столиця Бурятії Улан-Уде. Тут у неділю погоджений мітинг за чесні вибори і проти поліцейського свавілля зібрав близько тисячі осіб (це приблизно як 25 тисяч у Москві). Його учасники зажадали відставки глави регіону, відміни результатів виборів мера міста, які, як вони не без підстав вважають, були сфальсифіковані, а також припинення репресій відносно активістів, що брали участь у неузгодженій акції 12 вересня. На мітингу виступив член Ради Федерації від Іркутської області комуніст В’ячеслав Мархаєв, який потерпів поразку на виборах мера Улан-Уде 8 вересня. Уже після початку мітингу на площу в парку Ювілейний прийшов нинішній глава Бурятії Олексій Циденов. Він прийшов без охорони і навіть став у натовпі мітингувальників, які зустріли його вигуками: «Ганьба!», «Перевибори!» і «У відставку!». На запрошення Мархаєва главі Бурятії все ж довелось на декілька хвилин піднятися на сцену, де в цей час демонстрували кадри відеозйомки із зафіксованими порушеннями на виборах мера. Циденов пообіцяв мітингувальникам передати всю інформацію щодо фальсифікацій до «компетентних органів». Він також заявив, що готовий спілкуватися з учасниками протесту в приватному порядку, після чого швидко ретирувався. Мітингувальники одностайно ухвалили резолюцію з вимогою відставки Олексія Циденова і міністра МВС Бурятії Олега Кудінова, відміни результатів виборів мера Улан-Уде та призначення нових виборів під контролем громадськості. Адресовано резолюцію президентові Володимиру Путіну і Генеральній прокуратурі Росії, які гарантовано не звернуть на неї увагу, якщо лише число протестуючих не зросте вдесятеро, і мітинги не триватимуть декілька місяців. Депутат Народного Хуралу Бурятії комуніст Леонтій Красовський, який зачитав резолюцію, оптимістично заявив: «Влада здригнулася від кількості учасників мітингу».
А перший мітинг протесту в столиці Бурятії 9 вересня почався на підтримку шамана Олександра Габишева, котри зібрався до Москви виганяти Путіна, і лише тоді він переріс у протест проти фальсифікацій на виборах мера. Тоді мітингувальників було лише 200 чоловік.
Після єдиного дня голосування 8 вересня влада перейшла у наступ на позасистемну опозицію. Минулого тижня по всій Росії майже одночасно було проведено «єдиний день обшуків». Понад 150 обшуків за участю понад 1000 представників силових структур відбулося в 39 містах насамперед у офісах асоціації «Голос» і штабах Олексія Навального. Вони пройшли з грубими порушеннями правових норм. Керівник регіональної мережі штабів Навального Леонід Волков повідомив: «Слідчі групи відключають всі штаби від відеозв’язку, аби не працювало відеоспостереження, десь перед потраплянням до штабу, десь відразу після. Десь електрику обрізують, десь просто роутери вирубують. Слідчі дії в штабах проводяться без присутності співробітників штабів, представників власників приміщень, координаторів і адвокатів, у більшості міст просто винесли двері задовго до початку робочого дня... Природно, розраховувати на віддзеркалення в протоколі обшуків точного списку техніки, яка вилучається, за цих умов теж не доводиться, йде абсолютно відкритий грабіж». Волков також передбачив, що незабаром на федеральних каналах з’являться замовлені сюжети на основі відповідним чином препарованих вилучених матеріалів. Слідчі вилучали документи і техніку, а активістам масово блокували рахунки в рамках справи про «відмивання мільярда рублів» через Фонд боротьби з корупцією. Пожертвування Фонду вирішили прирівняти до кримінальних доходів. Розрахунок був насамперед на те, аби вилучити комп’ютери і документацію і тим самим паралізувати діяльність штабів Навального та регіональних відділень «Голосу», що відстежують порушення на виборах. Частково це вдалося. У більшості регіонів, за винятком Петербургу, найбільшу післявиборчу активність зараз виявляють все ж не прибічники Навального, а кандидати, які програли, від КПРФ, «Справедливой России» і «Яблока», тобто які представляють більш-менш системну опозицію. Інша річ, що в ході протестів частина таких кандидатів та їх прибічників поступово радикалізується.
