«Україна 2019: що далі?», — загальне гасло ХІІ економічного Форуму Європа — Україна, що відбувався 25 — 26 січня в Жешуві (Ряшеві). Не про все (це задужо, як кажуть поляки), але дозвольте кілька слів про залучення іноземних інвестицій — за матеріалами однойменної панельної дискусії.
Не секрет, що половину зазначених коштів бере Київ, а іншу — решта країни. І то ще півбіди. Гірше інше — співвідношення між справжніми іноземними інвестиціями та репатріантами не на користь перших. А другі підтримують олігархічний режим із відповідними наслідками.
Наступне питання — чи іноземні інвестиції настільки адаптуються до українського ринку, що діють за його не надто чесними правилами, чи вони намагаються вести бізнес прозоро? Лише в другому випадку вони впливають на інституційні зміни в країні. А в першому — насправді виснажують економіку України. Так, іноземні інвестиції — не завжди благо. Вони можуть виснажувати економіку країни.
Треба відвідувати місця успішних іноземних інвестицій — такий вихід із пастки запропонував заступник президента Жешува Анжей Лутковський. Місто, громада як така відповідає за напрями, без успішного розвитку яких великому бізнесу важко шукати для себе фахівців, а саме: медицину, освіту, спорт, житло, дороги... Бо якщо вони погані, тоді мало хто схоче жити в такій місцевості. Також дуже важливо взаємодіяти з навчальними закладами та впливати на їх діяльність із підготовки потрібних бізнесу спеціалістів, а не будь-яких. Не можна силоміць творити умови для розвитку. Фірма, що думає зайти, обов’язково перепитає владу, чи вона піде їй назустріч? Якщо ні — заберуть місцевих фахівців та підуть куди інде.
А якщо вам вдалося переконати великого інвестора, то виграш є подвійний, адже одне велике підприємство взаємодіє з сотнями малих та середніх. Тож і вони отримують замовлення, а потім чесно сплачують податки. Щоправда, у випадку малого та середнього бізнесу є особливість — вони не можуть утримувати великих служб управління персоналом, їм важко займатися дослідженнями. Тож вони потребують опіки з боку місцевої влади, допомоги у своїй діяльності.
Як приклад вдалого непромислового розвитку, що пов’язаний зі значними інвестиціями власне міста, називалася площа ринок Жешува. Проведені широкомасштабні роботи з ревіталізації, подекуди відтворення зруйнованого міського середовища на засадах стилізації, реалізація кількох креативних ідей (таких, як підземна туристична траса) зробили її привабливою для діяльності малого бізнесу. Тепер тут вирує життя та гарний настрій. А міський бюджет має додаткові надходження.
Утім, річ не лише у відновленні. Польська столиця інновацій (так позиціонує себе Жешув) провела і промоційні кампанії, аби зовнішній світ краще знав про місто та цікавився їм. До речі, бачив стенд зміни Любачев з її інвестиційними пропозиціями польською, українською, німецькою, російською, англійською, італійською, іспанською, китайською мовами. Абсолютна більшість українських громад тим майже не займаються. Поки що з промоцією як України в цілому, так і територіальних громад проблеми. Тобто країна має специфічну репутацію, а громади своїм просуванням майже (за невеликим винятком) не займаються. Світові, Європі не вистачає позитивної інформації про Україну та про зміни, що в ній відбуваються.
Підсумовуючи дискусію про іноземні інвестиції, учасники спробували виділити найважливіші інструменти місцевого самоврядування для їх залучення. От що вийшло:
• демонстрація поваги до інвестора, порядність та чесність у поводженні з інвесторами — необхідно володіти всією інформацією, що їх цікавить, причому — максимально точно, бо помилки (свідомі чи ні) відлякують;
• допомога всіма можливими засобами малому та середньому бізнесу, опіка над ним з боку всіх задіяних служб, запровадження принципу «єдиного вікна»;
• промоція формальна та неформальна, на всіх можливих рівнях — відповідно до їх специфіки;
• розвиток інфраструктури громади, що спрямований на формування високого рівня життя та послуг, що надаються на її території;
• налагодження та примноження особистих контактів та знайомств, інтенсифікація візитів; при цьому особливу увагу варто звернути на студентів та молодь у цілому; тут діє принцип — один зробить, а десять спитають.
Поки що Україні не вдалося повернутися хоча б на позиції 2010 р., коли в її економіку було інвестовано понад 6,5 млрд американських доларів. Після провалу 2014 р. та втрати значною частини економічного потенціалу через анексію Росією Криму та її вторгнення на Донбас минулорічні майже три мільярди інвестицій — далеко не той показник, який хотілося б бачити. Але не варто шукати об’єктивних виправдань у вигляді корупції (не така вона страшна в Україні, до того ж сфера поширення має тенденцію до зменшення) чи війна (Ізраїлю вона чомусь не заважає). Є перевірені часом та багатьма подібними ситуаціями методи — Україна має навчитися їх використовувати.
Володимир БОЙКО, кандидат історичних наук, директор Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій
