Поняття політичної культури можна розглядати двояко. У широкому сенсі – як історично обумовлений уклад політичного життя суспільства. У вузькому – як сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників певної політсистеми.
У 1963 році політологи Г. Алмонд і С. Верба, підсумувавши свій дослідницький досвід, виділили три типи політичної культури: «патріархальну», «підданську» та «активістську». Ця типологія стала класичною. У свою чергу, політологи Т. Денк і Х. Крістенсен у 2016 році опублікували статтю, в якій, взявши за основу підхід Алмонда і Верби, запропонували чотири типи:
– «громадянська» (є інтерес і розуміння політичного життя, влаштовує поточний стан функціонування демократії в державі, зберігається довіра до представницьких інститутів);
– «прихована» (відсутність інтересу і слабка орієнтація в політиці, задоволеність станом демократії в країні, довіра до конкретних політиків і партій);
– «критична» (є інтерес і розуміння політичних процесів, незадоволеність функціонуванням демократії в державі, низький рівень довіри до представницьких інститутів);
– «розчарована» (нерозуміння політики, нездатність сформулювати власну громадянську позицію, не влаштовує стан демократії в країні, низький рівень довіри до представницьких інститутів).
Вивчаючи особливості політичної культури українського населення, цю типологію використав Центр Разумкова у дослідженні, яке було проведене наприкінці минулого року. Виявилося, що носіями «громадянської» політкультури є 4% українців, «прихованої» – 3,6%, «критичної» – 21%, «розчарованої» – 40%. На межі між «критичною» і «розчарованою» перебувають 7%.
Особливий інтерес викликають результати опитування, пов’язані з компетентністю громадян у політиці та їхнім ставленням до політичної участі.
ІНТЕРЕС ДО ПОЛІТИКИ
Українське суспільство в цілому не схильне занадто сильно цікавитися політикою. Лише 38% громадян відповіли, що вони або дуже цікавляться політичним життям (5%), або скоріше цікавляться ним (33%). Не дуже цікавляться або не цікавляться зовсім 60% громадян.
Відносно вищий рівень зацікавленості в політиці у жителів Заходу і Центру (40%), дещо нижчий – на Півдні (31%). Відповідно у південних областях найбільше тих, хто політичною сферою не дуже цікавиться або не цікавиться зовсім (67%).
Рівень зацікавленості в політиці збільшується із зростанням віку респондентів. Якщо серед громадян віком 18-29 років таких 24%, то серед громадян, старших за 59 років, – 50%. Відносно високою, на тлі інших груп, є частка зацікавлених у політиці серед громадян з вищою освітою та високим рівнем матеріального добробуту.
Для порівняння: дослідження «The World Values Survey», яке проводилося в 2010-2014 роках у 60 країнах світу, зафіксувало значно вищий рівень зацікавленості політикою серед громадян Німеччини та Нідерландів, де відповідно 62% та 65% респондентів виявляли інтерес до політичного життя.
Разом з тим більшість українців (72%) вважають, що політикою цікавитися потрібно. При цьому така точка зору притаманна більшій частині громадян у всіх регіонах та всіх групах, що виділяються за різними ознаками.
РОЗУМІННЯ ПОЛІТИКИ
43% опитаних визнають, що їм часто або дуже часто здається, що вони не можуть зрозуміти політичні процеси, що відбуваються в Україні. 36% респондентів зазначають такий стан час від часу, 18% – рідко стикаються з проблемою розуміння української політики або ніколи не стикаються.
Дещо вищою є частка українців, які відчувають себе більш компетентними в політиці, серед респондентів старшого віку. За іншими ознаками оцінки громадянами своєї спроможності розібратися в політиці мало відрізняються.
ВЛАСНА ПОЗИЦІЯ
Подібною є й ситуація з визначенням своєї позиції з політичних питань. Так, лише 18% опитаних можуть зробити це легко або дуже легко. Для 29% опитаних визначити власну позицію важко або дуже важко, для 44% – іноді важко, іноді легко. Варіант відповіді «інколи легко, інколи важко» обирала абсолютна чи відносна більшість у всіх регіонах і соціальних групах.
Відносно легко визначити свою політичну позицію громадянам з вищою освітою та людям, які краще забезпечені матеріально і живуть у великих містах.
СТАВЛЕННЯ ДО ПОЛІТИЧНОЇ УЧАСТІ
Лише третина громадян вважають, що їхня особиста участь потрібна для того, щоб ситуація в країні змінилася на краще. 47% такої потреби не відчувають, ще 20% не змогли відповісти. Вище оцінюють необхідність участі на Заході (43%), україномовні громадяни, респонденти з вищою освітою (по 38%) та кращим майновим станом (48%).
Рівень залученості респондентів до активної громадської діяльності є низьким. Залученими є 8%, тоді як 84% на це питання дають негативну відповідь. Дещо вищий рівень серед респондентів з вищою освітою і найбільш заможних громадян.
ПРИЧИНИ, ЯКІ ЗАВАЖАЮТЬ ГРОМАДСЬКІЙ АКТИВНОСТІ
Тим, хто не залучений до активної громадської діяльності, найбільше заважає їхній громадській активності брак вільного часу (27%), незнання, як досягти мети (11%), недостатність ресурсів (9%), загроза протидії з боку влади чи керівництва (7%) і відсутність однодумців (6%). При цьому суттєвих відмінностей між регіонами та окремими суспільними групами практично немає.
Серед громадян, залучених до громадської активності, ієрархія причин, які заважають, практично однакова, за винятком загрози протидії з боку влади, силових структур, керівництва тощо. Її зазначають 15% залучених.
ГОТОВНІСТЬ ОБ’ЄДНУВАТИСЯ
46% українців вважають, що в разі, якщо люди мають спільні цілі й хочуть їх досягти, то слід створити громадську організацію або приєднатися до вже існуючої. 17% вважають, що краще діяти спільно неформально, не реєструючи цю діяльність і не створюючи організації. 4% виступають за індивідуальну активність.
Разом з тим готовність об’єднуватися з іншими у громадські організації для захисту своїх прав та інтересів висловлюють менша частка респондентів – 31%, половина опитаних до цього не готові, 19% – не визначилися. Частіше готові до цього більш освічені й заможні громадяни. У селах частка неготових становить 56%.
Брали участь у якихось заходах, організованих громадськими організаціями протягом останнього року, загалом 11% українців. Такий низький показник дещо дисонує з оцінками впливу «третього сектору»в країні: понад половини українців вважають, що громадські організації мають деякий вплив, а 9%– що цей вплив є сильним.
