Останнім часом у світі дедалі частіше говорять про можливість появи на Донбасі миротворців ООН. При цьому представник Президента України Петра Порошенка у Верховній Раді Ірина Луценко заявляє, що контингент миротворчої місії ООН на Донбасі може становити 30 тис. осіб, серед яких 20 тис. безпосередньо «блакитних касок» і ще 5 тис. поліцейських. Щоправда, не дуже зрозуміло, ким будуть ще 5 тис. миротворців, які не будуть ні «блакитними касками», ні поліцейськими. Загалом же інформація, озвучена Іриною Луценко, повторює пропозицію, зроблену в доповіді екс-генсека НАТО й радника Президента України Андерса Фог Расмуссена, який у Мюнхені саме й говорив про необхідність відправити на Донбас 20 тис. миротворців і 5 тис. поліцейських.
Давайте одразу поставимо собі запитання, чи достатня це кількість? Тут слід взяти до уваги цілу низку даних. Населення окупованих районів Донецької та Луганської областей становить близько 4 млн осіб. За наймінімальнішими оцінками лондонського Міжнародного інституту стратегічних досліджень, так звана «Народна міліція» в «ДНР» налічує 20 тис. осіб, а в «ЛНР» — 14 тис. осіб. За даними ж міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова, чисельність двох «армійських корпусів» «Л/ДНР» восени минулого року становила 35,5 тис. осіб. Вони мають у своєму розпорядженні сучасні танки, САУ, польову артилерію, засоби ППО, бронетранспортери, БРДМ, засоби ППО й інше важке озброєння. Миротворці ж на Донбасі, судячи з усього, жодним важким озброєнням, за винятком бронетранспортерів, озброєних лише кулеметами, не володітимуть. Навіть сьогодні пропонована чисельність миротворців виявляється на 4—5 тис. осіб менше, ніж чисельність армій двох самопроголошених республік.
Але згідно з даними українського військового журналіста Юрія Бутусова, ще в березні 2017 року Міністерство оборони Росії вжило заходів для того, щоб збільшити армію сепаратистів Донбасу із 38 тисяч до 50 тисяч осіб. Ймовірно, нині це рішення всіма правдами й неправдами здійснене. У цьому разі миротворців на Донбасі буде в 1,7 разу менше, ніж російсько-сепаратистських військ, а якщо брати до уваги лише 20-тисячну військову складову миротворчого контингенту, то перевага росіян і сепаратистів над миротворцями буде у 2,5 разу.
Це не кажучи про те, що, за найоптимістичнішими оцінками, між ухваленням Радою Безпеки ООН політичного рішення про розміщення миротворців на Донбасі та їхньою фактичною появою на нині окупованих територіях мине не менш як 6—10 місяців. Що завадить Росії, яка в цей період все ще повністю контролюватиме кордон з окупованою частиною Донбасу, перекинути туди додаткові контингенти військ — хоч 10, хоч 20 тис. осіб, з відповідним озброєнням і бойовою технікою? Тим паче що армії («армійські корпуси») «ЛНР» і «ДНР» фактично складаються або з російських військовослужбовців, або з місцевих уродженців, яких вивчили у російських навчальних частинах і які перебувають під командуванням російських офіцерів.
Тепер подивимость, де саме в Європі розміщені і які саме миротворчі сили. Перший приклад —Боснія і Герцеговина. Населення республіки — 3862 тис. осіб, тобто фактично таке ж, як в окупованій частині Донбасу. При цьому власне боснійська армія налічує 10,5 тис. осіб, представлений трьома основними народами Боснії, — боснійськими мусульманами, сербами і хорватами. На озброєнні у них є 45 танків, 20 бронетранспортерів, а також вертольоти, ПЗРК, самохідні зенітні артустановки тощо. Відповідно до Дейтонських угод зараз у Боснії розташований контингент EUROFOR — Європейських сил швидкого реагування, основу якого становлять австрійська рота і штаб батальйону в 313 осіб і турецька рота в 234 особи. Крім них, є ще 255 військовослужбовців із 17 країн і 28 спостерігачів ОБСЄ.
Здавалося б, небагато, й порівняно з цими цифрами чисельність майбутнього контингенту миротворців на Донбасі у 30 тис. осіб виглядає гігантською. Але не слід забувати, що війна в Боснії закінчилася 23 роки тому, і відтоді у Сербії зник режим Слободана Мілошевіча, що безпосередньо надавав активну військову допомогу, зокрема частинами сербської регулярної армії, боснійським сербам. А одразу після укладення Дейтонських угод 1995 року в Боснії та Герцеговині були розміщені стабілізаційні сили НАТО (IFOR, потім SFOR) з 60 тис. осіб, половину яких становили американці. До речі, була там і одна російська бригада, але вона погоди не робила. А мандат у стабілізаційних сил був найширший, і вони вдосталь були забезпечені сучасним озброєнням та бойовою технікою і прикриті з повітря авіацією. Тож щоб встановити ефективний контроль безпеки в регіоні, за чисельністю населення й територією порівнянному з сепаратистськими республіками Донбасу, одразу після фактичного припинення бойових дій треба було ввести міжнародний військовий контингент, що володіє сучасним важким озброєнням і вдвічі перевищує за чисельністю той, який пропонується зараз ввести на Донбас.
Звернемося тепер до Республіки Косово, населення якої становить 1883 тис. осіб, що вдвічі менше населення окупованої частини Донбасу. Сили безпеки Косова налічують 2500 осіб, тобто в 20 разів менше, ніж війська сепаратистів Донбасу та їхніх російських союзників, і озброєні вони лише легкою стрілецькою зброєю. У момент припинення бойових дій у Косово в червні 1999 року на територію республіки увійшло приблизно 50 тис. військовослужбовців KFOR (місії Косово), знову-таки озброєних всіма видами важких озброєнь. Зважаючи на запеклість протистояння албанців і сербів Косово, ще більшу, ніж у Боснії та Герцеговині між народами цієї країни, і наявність під боком ворожої албанцям Сербії, стосовно чисельності населення краю довелося ввести одразу майже вдвічі більший контингент, ніж у Боснії та Герцеговині. Зараз чисельність контингенту KFOR скорочена до 4473 осіб, не рахуючи спостерігачів ОБСЄ, але це в умовах, коли Сербія прагне до Євросоюзу й не збирається нападати на Косово. А в умовах, коли путінська Росія нікуди не подінеться, вводити миротворців на Донбас треба за косовськими нормами — близько 100 тис. осіб, тобто в 3,5 разу більше, ніж пропонують зараз в оточенні Порошенка, і наділити миротворців правом використовувати важке озброєння.
Нібито досягнута домовленість, що до майбутнього миротворчого контингенту не входитимуть країни, які є членами військових блоків. Так, зокрема, було відсіяно Білорусь, хоча Лукашенко дуже хотів стати миротворцем і навіть просив для своєї країни чималу квоту в 10 тис. осіб. Зважаючи на те, що такою є приблизна чисельність всіх білоруських сухопутних сил, небезпідставними виглядають підозри, що під виглядом білоруських миротворців на Донбас цілком могли прийти російські солдати. Але й країнам НАТО шлях у донбасівські миротворці закрито. Сумнівно, що на Донбас відправлять солдатів із благополучних європейських нейтралів, наприклад Швеції, Швейцарії або Австрії. Миротворців, швидше за все, шукатимуть в Азії, Африці, Латинській Америці або Океанії, а там боєздатність військ значно нижча, ніж у Росії, й вони почуватимуться на Донбасі не миротворцями, а заручниками сепаратистів. Тому я, як і раніше, скептично налаштований щодо збройної місії ООН на Донбасі. Навряд чи для неї вдасться набрати взаємоприйнятний 30-тисячний контингент, а тим паче 100-тисячний.
