День, коли російській делегації повернули повноправне членство в Парламентській Асамблеї Ради Європи, безсумнівно, став найганебнішим днем в історії цієї раніше гідної міжнародної організації. Власне, з цієї миті вона вже не зможе залишатися колишньою. Адже тепер у ПАРЄ будуть рівноправно засідати агресори та їхні жертви, а будь-хто із членів Ради, що замислив напасти на свого сусіда, заздалегідь знатиме, що йому за це в Раді Європи нічого не буде. Ухвалу про новий регламент, що заднім числом знімає санкції з Росії, введені за анексію Криму й агресію на Донбасі, можна порівняти лише з рішенням Мюнхенської конференції 1938 року, на якій Чемберлен і Даладьє в ім’я, як вони вірили, збереження миру віддали на поталу Гітлеру нещасну Чехословаччину, чим лише наблизили початок Другої світової війни. Маю на думці, що опортунізм більшості європейських лідерів сьогодні теж може мати катастрофічні наслідки.
Шантаж Путіна, яким він погрожував покинути Раду Європи, якщо Росія не буде повністю відновлена в правах членства в ньому, спрацював чудово. Як умову своєї відмови від виходу з РЄ Кремль зажадав прийняття нового регламенту, який не зобов’язує введення будь-яких санкцій проти країн-членів і парламентарів, що засідають у ПАРЄ та будь-якого іншого обмеження їхніх прав. У відповідь на цю поступку Москва поблажливо погоджувалася заплатити внески в Раду Європи, які вона не платить з 2017 року. Російська заборгованість зараз складає 75 млн. євро. В керівництві РЄ поспішили назвати це «розумним компромісом», але насправді це проста капітуляція європейців перед російським ведмедем, який зробив вигляд, що дуже розсердився. Невипадково в день початку нинішньої сесії ПАРЄ Путін оголосив раптову перевірку боєготовності військ Західного округу та демонстративно повідомив про це РЄ, наголосивши при цьому, що Росія нікого не зобов’язана була сповіщати про це, тому йдеться лише про жест доброї волі. Ці військові вправи зроблені з єдиною метою, щоб у росіян склалося враження: Рада Європи здалася перед Росією лише тому, що вона ще раз засвідчила свою військову силу, яку треба й надалі зміцнювати.
Насправді процес європейської капітуляції мав набагато складніший характер і відбувався під впливом декількох чинників. Фінансове питання теж грало свою роль, але не було головним: за бажання великі держави РЄ могли б компенсувати російський внесок. Європейські політики, і передусім лідери Франції та Німеччини, виправдовували поступки Москві турботою про інтереси простих росіян. Мов, у разі виходу Росії з Ради Європи її громадяни позбавлятимуться можливості звертатися до ЄСПЛ на свавілля російської юстиції та ще до того ж в Росії можуть відмінити мораторій на застосування смертної кари. Щодо цього можна заперечити, що Москва і зараз виконує рішення ЄСПЛ лише стосовно виплати потерпілим грошових компенсацій, але не щодо відміни вироків, ухвалених всупереч правосуддю. І після свого відновлення в ПАРЄ Москва ще менше зважатиме на Європейський суд з прав людини.
А щодо можливості відновлення смертної кари в Росії, то після ухвалення нового регламенту Ради Європи, що засвідчує неможливість введення санкцій проти кого-небудь з її членів, це можна зробити вже зараз. Адже в умовах відсутності санкцій незрозуміло, яким чином позбавлятимуть членства в Раді Європи Росію чи будь-яку іншу країну, якщо там насправді вирішать відновити застосування смертної кари. Мабуть, керівники РЄ ще не усвідомили всієї руйнівної сили для цієї організації внаслідок ухвалення нового регламенту. Важливішим для винесення цієї ухвали було прагнення європейських урядів і бізнесу, особливо Німеччини та Франції, максимально відновити взаємовідносини з Росією. Але це спричиняється не лише економічними міркуваннями, але і страхом європейців перед російською військовою силою, нехай і перебільшеним. Отже можна сказати, що Путін по-своєму має рацію, коли здійснює трюк щодо раптової перевірки боєготовності.
Критично зауважуючи, те трактування, що з прийняттям нового регламенту Росія автоматично після виплати заборгованості щодо внесків та відповідної заяви відновить повноправне членство в ПАРЄ, суперечить основам міжнародного права. Закон не може мати зворотної сили. Хоч регламент і забороняє введення санкцій у майбутньому, але що робити з уже введеними санкціями? Адже Росія анітрохи не змінила свою поведінку в тих питаннях до неї, які викликали введення санкцій. Тому логічно почекати з відміною санкцій, що вже діють, до того часу, коли поведінка Москви зміниться на краще. Вочевидь, чекати доведеться до того часу, коли Путін так чи інакше піде з влади.
Супротивники відновлення членства Росії в ПАРЄ вже подали апеляцію, і якби вона була б задоволена саме на цій підставі, Москва опинилася б у юридичній пастці. Проте не варто керуватися ілюзіями. Шансів на відміну рішення про відновлення членства Росії в Парламентській Асамблеї практично немає. Проти участі російських представників у червневій сесії висловилися лише 8 делегацій: більшістю голосів делегації Польщі, Англії та Швеції, а одноголосно — делегації України, Латвії, Литви, Грузії й Естонії. Характерно, що за відновлення членства Росії висловилися такі східноєвропейські країни як Чехія, Молдавія та Словаччина, а румунська делегація не визначилася з рішенням.
Зараз, як бачимо, тим країнам, чиї делегації проголосували проти відновлення повноправного членства Росії в ПАРЄ, й Україні передусім, логічно було б припинити роботу в Раді Європи та сплату членських внесків до того часу, поки новий регламент не буде переглянуто, а санкції проти Росії з приводу Криму та Донбасу в тій чи іншій формі не будуть відновлені. Нехай би керівники європейських країн, що виступали за повернення Росії, оцінили б, як краще функціонувати Раді Європи — без однієї лише Росії чи відразу без 8 своїх членів, серед яких і Велика Британія. Гадаю, що, так чи інакше, але боротьба довкола російської участі в ПАРЄ у тій або іншій формі продовжуватиметься.
