«Люди як люди... Ну, легковажні... ну, що ж... і милосердя іноді стукається в їхні серця... звичайні люди... загалом, нагадують колишніх», - говорив один відомий літературний персонаж, вдивляючись в обличчя москвичів із глибини сцени.
«Радянський Союз очима зарубіжних гостей» - була така нудна пропагандистська передача, своєрідна вітрина радянського ладу. За 30 хвилин ефірного часу іноземці з широко відкритими очима і лицемірними посмішками буржуїв розкривали переваги радянського ладу. А що, іноземець брехати не буде. Це у вас око замилилося від звичних видовищ, порожніх полиць магазинів і єдиного сорту пива «Жигулівське розбавлене». А іноземець дивиться в корінь і якщо бачить окремі недоліки, то про них, дивлячись на кореспондента з відбитком «КДБ» на обличчі, намагається не згадувати і не засмучувати приймаючу сторону.
Коли іноземець не міг швидко вигадати об'єкт захоплення, то його захоплювали прості радянські люди і їхній патріотизм. Патріотизм не туалетний папір і не майонез - патріотизму було завжди вдосталь, хоч відправляй його на експорт. Пізніше так і сталося, мій інститутський товариш поїхав до Бельгії і вже звідти люто любив Радянський Союз, з часом переключивши свою любов на Путіна.
Сталося так, що країна, яка застрягла в ХХ столітті, отримала чемпіонат світу з футболу й у зарубіжних гостей з'явилася можливість подивитися вже на росіян.
«Данці полюбили Саранськ!» - кричали заголовки газет, а вмить пожовклі спортивні видання приділяли увагу не мудрованим футбольним фінтам і обведенням, а робили акцент на гостинності росіян, їхню щирості і сердечності.
Правда, після «Слава Україні!» сердечність зникла, і ми побачили величезний міфологічний простір, наповнений до країв на шаленістю і злістю. Україна, навіть не потрапивши на чемпіонат, якорем міцно засіла в головах росіян. Сама згадка про Україну виводить росіян із летаргії, вони починають дуже збуджуватися і з кокошниками напереваги відразу висловлюють готовність боротися з фашизмом.
Дісталося і своїм. Жінки, які симпатизують іноземцям, були оголошені повіями. Були заклики не вступати в статеві стосунки з представниками іншої раси, а тим, хто не послухався, погрожували «вирвати матку». Ну, якщо російським жінкам вирвати матки, то хто їм народить універсальних солдатів, яких немає ні в Україні, ні в Сирії.
Світ ще намагається дивитися на РФ через каламутне скло цін і цінностей. Футбольні вболівальники - аудиторія надто специфічна. Похмура країна намагалася сподобатися, показати своє людське обличчя. Свято футболу дуже потрібне було росіянам. Вони і раділи, як діти, - а в тюрмі зараз макарони!
Територія концентрованого зла. Тут відтворено реконструкцію кривого простору, з вигаданою історією, неіснуючими героями, кислотним середовищем пропаганди, де кримська засмага - лише бруд до першої лазні, а «божественне походження російської людини» - брехня попів, які перебувають на службі в «конторі».
Країна, яка живе під оперативним псевдонімом «Російська Федерація», страждає від дефіциту уваги, дійсно заслуговує на те, щоб у неї ретельно вдивитися. Приділіть їй увагу! Подивіться злу в очі!
Люди як люди, говорите? Милосердя? Яке милосердя тут може бути, коли українця з Криму призначають росіянином і відправляють відбувати покарання в Ямало-Ненецький автономний округ?
Але ж я зовсім забув, що літературний персонаж, який вгледів іскру милосердя, не хто інший, як Сатана.
