Чергові роковини нападу Німеччини на Радянський Союз, що стався 22 червня 1941 року, набули трагічної актуальності у світлі нинішньої російської агресії проти України. Сьогодні Україна опинилася в тому ж положенні, в якому опинився СРСР після нападу Гітлера. Хоча є і дві важливі відмінності.
Сталін до останнього не вірив американським і британським попередженням у тому, що Гітлер ось-ось нападе на Радянський Союз, оскільки очікував німецький напад лише 1942 року. Тому 22 червня 1941 року Червона Армія була захоплена зненацька і потрапила під сильні удари Люфтваффе та німецької артилерії. На відміну від Сталіна, президент Володимир Зеленський та українське військове командування цілком серйозно поставилися до попереджень американської та власної розвідки про терміни, масштаб та основні напрямки російського нападу. В результаті перші російські ракетно-бомбові та артилерійські удари припали переважно по порожніх аеродромах та казармах та по фальшивих позиціях українських ППО та артилерії. І в перший день війни українська армія зазнала лише мінімальних втрат, що багато в чому сприяло зриву путінського 15-денного бліцкригу.
Не менш важливим було і те, що перед 22 червня 1941 Сталін сам збирався напасти на Гітлера, і навіть 11 березня того ж року намітив орієнтовну дату нападу – 12 червня, всього за 10 днів до німецького нападу, але потім через ряд причин переніс час нападу на липень. А ось у Володимира Зеленського напередодні 24 лютого 2022 року точно не було плану нападу на Росію, і жодна людина у світі, яка перебуває в здоровому глузді та твердій пам'яті, ніколи не запідозрить, що такий план у нього насправді був. Адже ніхто не підозрює нинішнього українського президента в божевіллі. Бо тільки божевільний міг думати про те, щоб першим напасти на супротивника, який перевершує Україну за чисельністю населення майже вчетверо, а за основними видами озброєнь – у 5-10 разів.
Коли Гітлер напав на Радянський Союз, Вермахт не мав переваги над Червоною Армією і за чисельністю особового складу, і за кількістю танків, літаків та артилерійських систем. Навпаки, за всіма цими параметрами перевага, і дуже значна, була на радянській стороні. Проте Червона Армія набагато менш успішно оборонялася проти німецької навали, ніж сьогодні українська армія обороняється від російської навали. За перші 117 днів війни проти СРСР, тобто до 17 жовтня 1941 року, німецькі війська та їхні союзники окупували майже всю Україну, всю Білорусь, країни, Балтії, блокували Ленінград, вийшли на підступи до Москви. Ці успіхи були досягнуті за рахунок переваги Вермахту на рівні бойової підготовки та командування.
Натомість за перші 117 днів війни проти України російські війська, маючи істотну перевагу в чисельності особового складу, багаторазову – за кількістю танків, літаків, артилерійських систем, РСЗВ, та абсолютну перевага у забезпеченості снарядами основного 152-мм калібру, змогли захопити лише один обласний центр – Херсон. Усі територіальні придбання Росії обмежилися здебільшого територією Херсонської області, а також частинами території Запорізької, Миколаївської, Луганської, Донецької та Харківської областей. При цьому внаслідок успішного контрнаступу українській армії вдалося звільнити територію Київської, Сумської, Чернігівської та частково – Харківської областей. Червона Армія до середини жовтня 1941 року могла похвалитися лише однією успішною контрнаступальною Єльнинською операцією, внаслідок якої ціною великих втрат було звільнено районний центр Єльня.
Утрати Червоної Армії вбитими у перші 117 днів війни перевершували втрати Вермахту більш, ніж у 15 разів, а втрати полоненими – у кілька десятків разів. У нинішній російсько-українській війні ситуація інша. Російські втрати вбитими більше за українських у 3-4 рази, а українські втрати полоненими, хоч і більші за російські, але суттєво менші від українських втрат убитими і поки що істотного впливу на хід війни не мають. Через 117 днів війни проти СРСР німці взяли мільйони полонених у добрій дюжині великих та малих «котлів». За 117 днів війни проти України російська армія змогла створити лише один «котел», маріупольський, у якому взяла близько 2,5 тис. полонених. З 41-м роком не порівняти!
Успіхи української армії в обороні проти переважаючих сил противника стали можливими завдяки кращій бойовій підготовці та кращому командуванню, а також завдяки значно вищому рівню вмотивованості українців порівняно з російською армією. У цій якісній перевазі ЗСУ – запорука майбутньої перемоги. Зауважу також, що якщо на окупованих Німеччиною радянських територіях партизанський рух серйозно розгорнувся лише у 1942 році, через кілька місяців після початку окупації, то вже зараз ми спостерігаємо потужний партизанський рух на окупованих територіях Херсонської та Миколаївської областей, що не дозволяє окупантам ефективно контролювати ці території.
У війні проти Німеччини Радянському Союзу допомогла вистояти та перемогти допомога з боку двох найсильніших тоді західних демократій – США та Англії. Вона виражалася у вигляді ленд-лізу, тобто практично безоплатних поставок озброєнь, бойової техніки та стратегічних матеріалів. Не менш важливим було й те, що західні союзники відволікали на себе основну частину Люфтваффе та німецького флоту, а також значну частину німецьких сухопутних сил, особливо після висадки в Нормандії. Сьогодні провідні держави Заходу, на чолі з тими самими США та Англією, стоять на боці України та постачають їй озброєння та бойову техніку в рамках нового ленд-лізу. У цьому також запорука української перемоги, хоча шлях до неї ще довгий.
Світова громадська думка так само зараз на боці України, подібно до того, як у 41-му році вона була на боці СРСР. А денацифікації зараз потребує не Україна, а Росія, оскільки Путін уявив себе новим Наполеоном або Гітлером і вірить, що він буде щасливішим за своїх попередників. Тут він дуже сильно помиляється, і за помилки рано чи пізно доведеться платити якщо не йому самому, то російському народу.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
