Про що мова? Один із повноважних представників наших очільників, а саме пан Арестович, ось вже декілька днів, як мантру, повторює, що ми віддамо полонених рашистів, «етіх бєдних мальчіков» (як пишуть в деяких стрічках на фб ще і до цього часу куркоголові) їхнім матерям.
Давайте включимо не лише ейфорію від справді потрясаючих дій ЗСУ, українського народу, та й значної кількості очільників як країни, так і наших міст, які виявилась таки справжніми людьми.
Але ж ці реалії не відміняють потреби думати, що може з нами бути навіть після нашої ще досить віддаленої перемоги.
Хто такі «еті мальчікі», сьогодні розгублені, настрахані й принижені? Це ж саме те покоління, яке від пелюшок зростало, маршируючи під пісні про «вєлікого путіна». Це вони у дитсадочках і школах хором співали: «Дядя Вова, мы с тобой!» Для них путінізм з усім його начинням і патологічною ненавистю до усіх, хто хоч трохи відхиляється від «скрєп» й «основного курсу вєлікого вождя», – це ворог, достойний лише знищення. Це новітня релігія мільйонів рашистів. А як відомо, переконати релігійну людину ніколи не можна раціональними доводами. Їхня віра вмирає тільки разом із ними або внаслідок всеосяжної національної катастрофи, як це сталося з Німекччиною після 1945 року. Це розуміють навіть самі росіяни і, до речі, проговорюють це в ефірах. Послухайте розумного Алєксандра Нєвзорова!
Тепер подивимось, хто ті «матєрі», котрим пан Арестович, як справжній європеєць, яким він себе називає, хоче повернути їхніх дітей. Це ж ті жінки, які двадцять років тому і потім з дня у день виспівували «Хочу такого, как он!» про свого супермужчину, секс-ідола Владіміра Владіміровіча Путіна! І Ви ще вірите, що вони своїх «возмужалих» синів, яких ми так щедро їм повернемо, не пошлють знову через 4-5 років нас вбивати? Тільки тепер вони будуть не «заблудівшиміся, нє знавшимі», а точно готовими зробити з України «всьо будєт Донбас», з прив’язаними гранатами до ніг зґвалтованих українських дівчат-підлітків.
Хіба для цього ми сьогодні переживаємо весь жах Києва, Харкова, Мелітополя, Запоріжжя, Херсона і багатьох-багатьох інших міст, щоб навіть не наші діти, а ми отримали це знову?
Не знаєте, куди їх діти? Залучіть треті країни, щоб допомогли догодувати цю орду до нашої перемоги, а потім нехай відбудовують Києви та Харкови. Як то робили гітлерівські нацисти після Другої світової війни. Нам будуть дуже потрібні їхні молоді здорові руки! Україна втратила вже чимало своєї сильної молоді за ці роки. Нехай у нормальних умовах переосмислюють своє життя. Не забуваймо і те, що частина з тих, кого відправлять в рашистську північну корею, буде там розстріляна як зрадники – разом із їхніми матерями, – якщо у них справді-бо проріжеться совість. Навіть із розумного, а не емоційно-бездумного справжнього гуманізму їх сьогодні не можна віддавати в ту страшну країну!
Звідки береться переконання, що та ФСБешна верхівка ерефії впаде? Скоріше за все, ні. Тільки зовсім недоумкуватий може вірити, що у всьому винен один Путін. А зростання до 73% рейтингу президента Путіна завдяки нападу на Україну ні про що не говорить? А ті перехожі на російських вулицях, які стверджують. що їхній президент «правільна сдєлал, что напал. І нє мєшайтє єму виполнять єго работу»? Це Вам як?
Зрештою, про оцю всю невідворотність зла в подібних до сучасної раші країнах писала ще Ганна Аренд у своїй відомій книзі «Банальність зла».
Отже, люди, не будьмо дурнуватими хохлами! Це від нас залежить, чи знову приведемо ми собі на голову рашистську біду, чи все ж будемо відповідальними і притомними. Ніхто, окрім нас не врятує наше майбутнє. Але так само ми своїми руками можемо і знищити його!
Пропоную створити петицію для всеукраїнського підпису щодо долі російських полонених. А поки що світ дав достатньо коштів, щоб і їх прогодувати тут. Або в якійсь третій країні. А не повертати у фашистське лігво Путлєровської ерефії.
