У Кишиневі почалася безстрокова акція за відставку керівництва Молдови. У мітингу, організованому громадянською платформою Demnitate Si Adevar («Гідність і правда») на площі Великих національних зборів, взяли участь десятки тисяч людей. Інформаційні джерела стверджують, що це найбільша за останніх 25 років акція протесту в молдавській столиці.
Основні вимоги протестуючих такі: відставка президента країни Ніколає Тімофті та спікера парламенту Андріана Канду, проведення прямих президентських виборів (згідно з чинним законодавством глава держави обирається депутатами), створення уряду народної довіри, який організовує дострокові парламентські вибори не пізніше березня 2016 року, усунення від влади олігархів, повернення до бюджету одного мільярда доларів, про зникнення якого з молдавських банків стало відомо навесні.
У вечірніх новинах перший російський канал поспішив розповісти своїм довірливим глядачам про те, що ця демонстрація направлена проти входження Молдови до Євросоюзу, але висока міра безсоромності російських журналістів нас уже давно не дивує.
Наприкінці серпня я був у Молдові, а саме у столиці Гагаузької автономії (місто Комрат). Практично всі мої співрозмовники говорили про вкрадений мільярд, що ця сума досить істотна для економіки маленької країни, що Захід не зможе закрити очі на крадіжку такого великого масштабу.
Протест назрівав давно, і 6 вересня на вулиці Кишинева вийшли люди (за різними оцінками — від 50 до 100 тисяч осіб). У центрі столиці Молдови розбито наметове містечко, а організатори акції сподіваються на те, що людський ресурс буде у разі потреби мобілізований, що дозволить домогтися виконання вимог протестувальників.
Як розвиватимуться події, ми дізнаємося найближчими днями, але можна не сумніватися в одному, що на хвилі протесту себе спробують проявити молдавські політики, партії та різні суспільні рухи.
Для проросійських рухів і партій настає вирішальний момент. Росія використовуватиме щонайменший шанс для дестабілізації обстановки в Молдові. Підгодовані партії та громадські організації відпрацьовуватимуть свій хліб, що вже частково підтвердили молдавські соціалісти.
Якщо з Придністров’ям, яке дрейфує на крижині «Русского мира», все зрозуміло, то зберігається інтрига: як поведеться в умовах політичної кризи Гагаузія. Автономія, яка традиційно вважається проросійськи налаштованою, кілька місяців тому обрала нового главу (башкана). Ірина Влах блискуче виграла вибори в першому турі і стала першою жінкою на цій посаді.
Давно відомо, що Кремль намагається зробити знаряддями дії на нові незалежні держави не лише невизнані самопроголошені території, але й реально існуючі автономії, національні рухи. При Путіні невизнані республіки й автономії стали інструментом політики, направленої на реставрацію радянської імперії шляхом залучення пострадянських держав до Митного та Євразійського союзів.
Проросійські настрої у Молдові сильні, але особливо вони сильні в Гагаузії, де розігрується «російська карта».
Є і інші думки. «Ірина Влах — політик нової формації. Політичний вплив Кремля на керівництво автономії надто перебільшений і продиктований передвиборною риторикою. У неї є поки головне — час і довіра людей. Якщо обраний башкан правильно розпорядиться цими ресурсами, то я вірю, що вона зможе збудувати збалансовані стосунки з Кишиневом і одночасно позбутися ярлика сателіта Москви», — говорить депутат Одеської обласної ради гагаузького походження Юрій Дімчогло.
Справді, бувають і винятки. Позиція Москви не завжди може бути вирішальною, і тут варто пригадати вибори президента Придністров’я 2011 року, де відкрито підтримуваний Кремлем Анатолій Камінський програв вибори незалежному кандидатові Євгенію Шевчуку. Помилка в Придністров’ї коштувала Кремлю недорого, оскільки хто б не став президентом на лівому березі Дністра, від Москви йому нікуди не подітися.
Від економічно ослабленої Росії скоро втікатимуть найвірніші друзі. Таке буває, коли золотий запас закінчується, і дружбу все важче купувати, оскільки не так голосно дзвенить монета. Бути піхотою Путіна, мало хто хоче, оскільки піхота зазвичай гине першою.
Перебуваючи в Гагаузії, я не побачив у людей бажання вмирати. Навпаки, всі сповнені життєвих сил і думають про майбутнє. Лоза хоч і насупилася, але обіцяє дати хороший виноград.
