Російська агресія проти нашої країни, звірства російських солдатів на нашій землі змушують замислитися про ті часи, коли ми могли вчинити як Польща, Чехія, балтійські країни, але не знайшли сил і рішучості. Головне, що ми не наважилися покінчити із залежністю від Росії (що зміцнювало її ілюзії – «нікуди не подінуться»), ми терпіли і майже звикли до залежності економічної, політичної та військової. А найголовніше – ми звикли до залежності культурної. У 2014-му українці нарешті відреагували на російський напад «декомунізацією». Але вона була явно недостатньою.
Катерина II членського квитка ВКП(б)-КПРС ніколи не мала, але увійшла до історії як лютий ворог України. Та й інші Олександри, Петри та Миколаї не відзначалися добрим ставленням до України. А пам’ятників публіці такого роду на нашій землі вистачає. А ще різні Суворови, Ушакови, Кутузови… Нинішня російсько-чекістська імперія це мовчки визнає. Визнає наше невдоволення. Але є ще й усілякі літературні, музичні, наукові та інші співці імперії. Як тільки заходить мова про те, чи потрібні пам’ятники цим персонажам в Україні, негайно починається гіркий плач російської та проросійської інтелігенції, мовляв, панове, як можна, адже вони почуття добрі лірою закликали, славили свободу (іноді) тощо. Я поставлю лише одне просте запитання: навіщо імперії царській радянській та рашистській потрібна величезна кількість статуй Пушкіна, Толстого, Некрасова, Горького та інших, інших, інших на нашій землі? Для чого?
Якщо тільки з любові до мистецтва, то чому ми не маємо пам’ятників Гете, Сервантесу, Шекспіру, Рабле? Адже теж непогані були письменники. Але нам їх не належить мати. Належить лише російських. Чому? А тому, що ми не належимо до сфери культурного впливу Німеччини, Іспанії, Британії та Франції. Ми належимо до сфери всебічного духовного впливу та культурного поневолення з боку Росії. Пам’ятники її культурним діячам на українській землі є символічним виразом духовного панування Росії над українським народом. А таке панування спричиняє і всі інші види панування. Ці статуї, ця освіта мали виховати з українців росіян, хоч і не цілком повноцінних (на думку народу і влади Росії), але все-таки росіян. Без потужного освітнього та монументально-символічного впливу таке переформатування українців неможливе. Українська нація потребує емансипації, звільнення від російської культурної закріпаченості. І тому декомунізація має бути доповнена деколонізацією та дерусифікацією.
Пам’ятниками своїм культурним діячам в Україні, Білорусії, Молдові, Балтії, на Кавказі, в Середній Азії російська імперія та СРСР мітили «свою» територію. А російська культура глибоко інтегрована у імперський мілітарно-ідеологічний комплекс.
Полюбляють розмірковувати про «велич російської культури». Але вже 200 років вона не має серйозного впливу на власне російський народ. Може, під її впливом цей народ став гуманнішим, людянішим, справедливішим? Звірства росіян в Україні показують, що ні. Але чого варта культура, яка не робить свій народ кращим? Вона безглузда та марна. Вона існує для меблів. А поза її країною вона стає небезпечною та шкідливою. Останні століття російська культура активно використовуються елітою Росії для прикриття її злочинів і варварства. Нічого, що ми стали жандармами Європи в 1848-49, нічого, що ми стали в 1956 катами Будапешта, і в 1968 катами Праги, нічого, що ми вели криваву війну в Афганістані, зате у нас велика культура.
Українці мають усвідомити, що це не їхня культура. Це культура чужа й у багатьох відношеннях ворожа, яка протистоїть українству. Не випадково російські окупанти на всіх захоплених українських територіях негайно переводять українські школи на російську мову викладання та російські програми. Тільки російська культура і жодних інших... Вона може бути якоюсь доброю і привабливою в самій Росії, але це не культура українського народу. І ми самі не маємо сприяти нав’язуванню нашим людям цього духовно-мілітаристського комплексу. Тим паче зараз, коли ця культура в Україні живе на тлі геноциду українців.
Нещодавно подивився виступ у телеефірі колишнього російського журналіста Аркадія Бабченка. Він розповів, що сьогодні російські ліберали їздять європейськими столицями і просять зняти санкції з Росії, мовляв, вони б’ють по російському народу. Вони хочуть лише позбутися Путіна, а решту залишити в недоторканності. І імперію, і дикий фашистський шовінізм, і останні територіальні надбання. Якась лібералка, найближча соратниця Олексія Навального, розповіла про «жорстоку, криваву і жертовну боротьбу», яку вони ведуть проти путінського режиму. Зокрема, деякі касири в магазинах на чеках замінюють букву «Z» на якусь іншу. Так, Путіну проти цього точно не встояти.
Московські ліберали хочуть врятувати російський народ від важкого шляху всенародного покаяння, який пройшов німецький народ після 1945 року. Мовляв, у всьому винен лише Путін та його найближче оточення, а російський народ (який здебільшого підтримує Путіна та його війну проти України) нібито ні в чому не винен. Аркадій Бабченко не без єхидства процитував лібералам із РФ статтю, опубліковану Степаном Бандерою ще в 1950 році (Бабченко сказав, що забув назву журналу, мені здається, що це був журнал «Визвольний шлях»), де лідер ОУН стверджував, що російський народ є не лише жертвою більшовизму, а й співучасником його злочинів. Погляд, що цілком відповідає нинішнім реаліям… У нас тепер часто сперечаються про так званих «хороших росіян». Так, є якась мізерна кількість таких. Одна наша журналістка сказала про це так: «Уявіть собі сулію, наповнену лайном. Калом. Екскрементами. Але в цьому бутлі є й трохи меду. Чи буде хоч одна нормальна людина їсти її вміст, на тій підставі, що там міститься і трохи меду?» А на телеканалі «24» московський адвокат та правозахисник Марк Фейгін жорстоко розкритикував російських опозиціонерів і сказав, щоб вони перестали лізти в Україну зі своїми порадами, зі своїми нікому не потрібними петиціями та заявами. Мовляв, у них все зводиться до порожньої балаканини. А після 2014 року вони навіть заявляли, що поїдуть в Україну та збудують там «хорошу Росію». Фейгін не назвав їх персонально, але з такою ідеєю України як «іншої Росії» виступала Юлія Латиніна. А ще один «хороший росіянин» Гаррі Каспаров заявив, що коли українські війська увійдуть до Криму, він поїде туди, щоб захищати росіян. Кого та від кого? Громадяни РФ, які прибули до українського Криму після 20 лютого 2014 року на заклик Путіна та його адміністрації, виступили в ролі співучасників окупантів та агресорів. Прибули для російської колонізації української території. Вони мають після деокупації Криму залишити його без жодних компенсацій. Більше того, всі вони підлягають карній відповідальності за незаконне проникнення на територію України. Каспаров має намір їх захищати від законної української влади? Від українського законодавства? Адже російським лібералам є чим займатися у Росії, враховуючи нинішній стан російського народу. Колишній депутат Держдуми РФ Геннадій Гудков сказав: «Такої кількості ідіотів, як зараз, у Росії не було ніколи». Він закликав провести «роздурювання» та «деідіотизацію» РФ. Ось чим би зайнятися панам лібералам, а не нав’язувати свої поради Україні… А заява Каспарова ще раз нагадує тезу, що російська демократія закінчується на українському питанні. Далі починається російський колоніалізм… Що ж, залишається згадати і нарешті реалізувати заклик Миколи Хвильового: «Геть від Москви!» І її «демократів»…
