Хто ж такі військовополонені? Згідно з визначеннями, що даються в різного роду юридичних словниках, це особи зі складу збройних сил однієї зі сторін (інакше — комбатанти), що беруть участь у конфлікті, які потрапили у владу ворога в ході міжнародного збройного конфлікту, який може відбуватися і без оголошення війни. При цьому держава, що захопила їх у полон, відповідає за виконання своїх міжнародних зобов’язань щодо військовополонених. Утримання в полоні саме по собі не є мірою покарання, а приналежність до тієї армії, в лавах якої перебуває військовополонений, не може ставитися йому як провина. Військовополоненого можна притягувати до кримінальної відповідальності лише за військові злочини, скоєні ним до потрапляння в полон, або за злочини, скоєні під час перебування в полоні (наприклад, за вбивство інших військовополонених, охоронців тощо). Режим утримання військовополонених визначається IV Гаазькою конвенцією про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, III Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими, ухваленою 1949 року, вже після Нюрнберзького процесу, і прийнятими 1977 року Додатковими протоколами I і II, і 2005 року III Додатковим протоколом до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року.
Під усіма цими документами стоїть підпис царської Росії й СРСР, правонаслідувачем яких є сучасна Росія. Більш того, 1993 року Рада Безпеки ООН включила Женевську конвенцію з усіма її доповненнями до складу звичайних норм міжнародного права, що зробило її обов’язковою для виконання не лише для країн-підписантів, а й для всіх інших країн, залучених у військові конфлікти. Згідно з цією конвенцією, військовополонений у жодному разі не може відмовитися від прав, які йому забезпечують норми міжнародного права. І, опинившись у полоні, він зобов’язаний повідомити лише своє прізвище, ім’я і звання, дату народження та особистий номер. За жодних обставин його не можна змушувати давати які-небудь інші відомості. Таким чином, будь-які допити військовополоненого в принципі вважаються незаконними. Інша річ, що в разі виникнення війни або збройного конфлікту кожна зі сторін апріорі передбачає, що супротивник допитуватиме її військовослужбовців, які потрапили в полон, а тому допитує захоплених ворожих солдатів і офіцерів.
Усі 24 українських моряки, захоплені Росією в листопаді минулого року в міжнародних водах поблизу Керченської протоки, безумовно, є військовослужбовцями Збройних сил України. Так само поза сумнівом, що між Росією й Україною триває збройний конфлікт у Донбасі, хоча й без оголошення сторонами війни одна одній. У цьому конфлікті протистоять одна одній Збройні сили України, з одного боку, і Збройні сили Росії та їхні маріонеткові союзники-сепаратисти, що воюють під командою російських офіцерів, — з другого. Українські моряки діяли не самочинно, а за наказом свого командування. Жодних військових злочинів вони не скоювали. Коли російські військові кораблі напали на українські військові кораблі в міжнародних водах і обстріляли й захопили їх, українські моряки не чинили жодного опору.
Українська сторона оголосила їх військовополоненими. Проте російська сторона, самочинно оголосивши де-факто води Керченської протоки своїми територіальними водами і вимагаючи попереднього запиту для проходження протоки також і військовими суднами, порушуючи конвенції про поводження з військовополоненими, пред’явила захопленим українським морякам обвинувачення в кримінальному злочині — в незаконному перетині російського кордону за ч. 3 ст. 322 КК РФ, що карається позбавленням волі на строк до 6 років. Очікується, що до 9 липня це звинувачення вже буде офіційно пред’явлено всім українським морякам, які опинилися в російському полоні. Крім того, порушуючи Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими, російська сторона допитувала захоплених у полон українських моряків. Адже в даному разі аргумент про те, що українська сторона теж допитує захоплених у полон російських військовослужбовців, не працює, оскільки від тих російських солдатів і офіцерів, які дійсно були захоплені в полон ЗСУ, Москва негайно ж відреклася, оголошуючи, що до того, як вони опинилися в Донбасі, вони встигли звільнитися з російської військової служби. Тому з юридичної точки зору російських військовослужбовців у полоні в України просто немає, а значить, їх неможливо допитувати.
Власне кажучи, остання російська нота Україні з приводу інциденту в Керченській протоці, що наробила стільки галасу, якраз і пропонувала Києву погодитися з трактуванням справи українських моряків як суто внутрішньоросійської: мовляв, до будь-якого роду обміну або повернення українських моряків на батьківщину їм має бути винесено вирок російським судом, і Україна повинна з цим вироком погодитися, тобто де-факто визнати Керченську протоку російськими внутрішніми водами. Із цієї ж причини Росія відкинула рішення Міжнародного трибуналу ООН із морського права, який у рамках вживання тимчасових забезпечувальних заходів у справі за позовом України до РФ зобов’язав Росію до 25 червня звільнити захоплених моряків і судна. Москва заявила, що не визнає юрисдикції Міжнародного трибуналу ООН у цьому питанні, а вважає його суто внутрішньоросійським. Не виключено, що Росія найближчими днями в прискореному порядку ухвалить обвинувальний вирок усім або деяким українським морякам, а потім передасть їх тому ж Медведчуку, аби він встиг привезти їх до України якраз у переддень виборів до Верховної Ради, аби підняти свій рейтинг на виборах.
На мій погляд, Україні слід вимагати звільнення захоплених у Керченській протоці українських моряків, або в рамках обміну всіх затриманих в Україні громадян Росії на всіх затриманих у Росії громадян України, або за допомогою тиску на Росію великих держав і міжнародних організацій. Інше рішення матиме негативні міжнародно-правові наслідки для Української держави.
