Отримав повідомлення з Мінська. Історик Андрій Киштимов цікавився: «В університеті заняття відкрили? Я готов. Можу читати курс історії Білорусі. Можу – історію світової економіки. Можу історію світового підприємництва. Ну і супер: Порівняльна історія Північно-Західної Європи. У вас же такого не читають. От і буду N 1». Це після фото пожежі на тлі Катерининської церкви.
Дійсно, відповідно до рекомендацій Міністерства освіти і науки України, університети, в т.ч. - чернігівські, відновлюють дистанційне навчання. Показово, що під час дискусії таке повідомлення було використано як аргумент щодо відносної нормалізації ситуації в Чернігові. Мовляв, навіть освітні заклади працюють. А ще – навіть якийсь зв'язок є, в фейсбуці активничаєте... Після чергових нічних обстрілів та руйнувань інакше, як блюзнірство подібні роздуми назвати не можна. Але тут є реальна проблема.
Стосується вона не лише тих, хто свідомо не хоче бачити й чути (як у наведеному випадку), а й людей, які просто не опинялися (принаймні, протягом тривалого часу) у подібній ситуації.
Життя в блоковану місті – це якесь Задзеркалля. Ви бачите знайомі будинки та вулиці, спілкуєтеся з приятелями, але навколо все інше. І справа не у постійних бомбардуваннях і відповідної небезпеки - чернігівці давно вже до них звикли, не здригаються. Хіба що зовсім поруч. Мовиться про інше - ви начеб то знаходитеся у якійсь часовій «чорній дірці».
Абсолютна більшість ваших зусиль спрямовується на підтримку елементарного існування. Починаючи з питання де набрати води на сьогодні, а бажано й на завтра. Два дні тому на кілька годин у частині Чернігова на перших поверхах з'явилася технічна вода. Яке щастя! Геть інші справи – треба наповнити всі можливі посудини. Або ж, як вода зникне, доведеться знову сідати на велосипед та нишпорити містом у пошуках колонок, що працюють.
Наступне питання – чи є у вас готівка, щоб купити харчі? Бо термінали для карток не працюють. Якщо купюр замало - доведеться йти до відділень банків що працюють та записуватися в черги. Фізично це зошит, облік в якому ведуть самі громадяни на засадах самоорганізації. Мій співрозмовник таким чином отримав свої гроші на четвертий день - був у черзі під номером 681. Зняти з картки «Приватбанку» в цьому банку можна до 20 тис. грн., а у випадку «Ощадбанку» - до 10 тис. Якщо у вас картка іншого банку 500 грн. Варто стояти? А часом треба.
Отримавши готівку вирушаємо на пошуки їжі. Кількість працюючих магазинів скоротилася на порядки, відповідно (навіть за умов зменшення населення) кожного разу опиняєшся в кількагодинній черзі. Втім, якщо люди стоять це добре – щось «дають» (повернувся цей призабутий термін). Щоправда, є позитив – можна дізнатися останні новини та відчути настрої. А вони стійкі та категорично негативні стосовно російської орди. Та водночас виразно приязні один до одного. Навіть коли психологічний стан на межі. Сьогодні побачив як господарка невеличкої, але з гарним асортиментом та ледь не довоєнними цінами, продуктової крамнички, плакала під час торгівлі. Вона добре організувала свою справу, чітко управляла діями підлеглих, сама стояла за прилавком. А обличчям скочувалися сльози.
Продукти у вас є, тепер їх треба приготувати. А якщо у вас немає газу? Тоді шукаєте альтернативні варіанти, кращий із яких - домовитися з сусідами по двору у кого він є. Та ледь не урочисто перенести гарячі блюда до своєї холодної вже три тижні квартири.
При цьому не забудьте про необхідність зарядки смартфону – це ще кілька годин часу та стояння у черзі.
Тепер спробуйте порахувати все та скласти суму часу, що необхідний на такі елементарні речі. Відкиньте кілька годин на сон. Та зважте, що о 19.30 вже сутінки. Якщо після такого дня у вас ще залишилися сили, а морально-психологічний стан щонайменше задовільний, то час зайнятися творчістю настав – за свічок та фонариків.
Крім явних злочинів, вчинених Росією та їх поплічницею Білоруссю проти України, варто пам'ятати й цю гуманітарну негероїчну складову. Аби люди знали та розуміли, що це таке – будні війни в місті, яке ворог свідомо довів до катастрофи.
Володимир БОЙКО, історик, Чернігів
