Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Затягує у вирву

2 лютого, 2022 - 18:01

Історія любить знущатися. Ось Кремль, скориставшись паралічем Заходу, спробував побудувати європейський порядок, який працював би на самодержавство. Чи не дотепно! Захід, прокинувшись, не погодився. У результаті Росія сама себе загнала в ситуацію, коли треба йти на зіткнення із західним світом, або відступати. "Принципові російські стурбованості виявилися проігноровані", - обурюється президент Путін. Але при цьому він додає: «Сподіваюся, що зрештою знайдемо …рішення».

Сумнівів немає: Кремль почав шукати вихід, який не виглядав би поразкою. Міністр Лавров вкотре вимагає від Заходу пояснити «чесно», що саме вони там мають на увазі. Таке враження, що Москва тягне час: вибратися з глухого кута завжди болісніше, ніж туди забратися.

Вашингтон і НАТО, втомившись від російської гри в «напругу», вирішили, що вона означає війну. Тому треба до війни готуватись. Справа дійшла до такого напруження, що відмова від війни тепер для Росії означатиме поразку. А їхню - перемогу! Ото вляпалися! Адже Путін явно сподівався вирішити справу у межах погроз, але не війни.

Чим би не завершилося випробування на те, хто здригнеться першим, джерело конфронтації путінської Росії із Заходу залишиться. Воно в їхній несумісності, у їхньому різному - до ворожості - баченні світу і своєї ролі в світі. А тому їхня будь-яка угода буде тимчасовою.

Є кілька обставин, які, мабуть, створюють у Кремля впевненість, що гра не закінчена.

Президент Байден не має впевненості. Вашингтону не вдалося сформувати непробивну єдність західної коаліції щодо санкцій. Німеччина та Франція, кожна на свій розсуд, зв'язує США руки. Берлін ставить свій економічний інтерес вище за солідарність. Спроби Берліна та Парижа відродити нормандський формат утворюють метушню, підриваючи згуртованість західної відповіді. Президент Макрон зі своєю мантрою про «європейську систему безпеки» розмиває західну позицію. Коли ЄС отримує 40% свого газу з Росії, це змушує європейців прагнути угоди з Москвою.

Під тиском США їхні союзники погодилися на санкції, якщо Росія почне бити вікна. Але в чому ці санкції і коли їх розпочинати – в цьому у Європи єдності немає. Захід готовий до відплати за вторгнення Росії до України. Але важко об'єднати європейців у разі переходу Росії до «гібридних» атак.

Спроби західних лідерів умовити Путіна зняти напруженість, як це двічі намагався зробити Макрон і збирається робити британський прем'єр Джонсон, дає Кремлю надію, що до західних лав можна внести сум'яття.

Не можна недооцінювати роль західного «реалізму». Реалісти виходять із того, що Росію не змінити і тому варто ухвалити її вимоги. Вони підказують як вчинити: потрібна негласна угода, яка включила б гарантії, що Україна залишиться на російській орбіті. Адже у світі вже була практика секретних протоколів!

Україна стала заручницею та прагнення Москви шантажувати Захід війною, та нездатності Заходу вирішити конфлікт між вигодою та принципами. Західні реалісти вважають, що здати Україну – нормальна ціна за свій спокій. У такому разі і Заходу доведеться платити ціну за відмову від своїх стандартів.

Тим часом кремлівський бліцкриг починає приносити Росії стратегічні програші. "Гарна робота, Володю!"- кажуть західні спостерігачі, вказуючи, що Росія повернула НАТО його місію. Орієнтуючись на торг зі США, Москва підриває французьку ідею «європейської безпеки», у якій Росії призначається вагома роль. Москва повертає США до Європи, змушуючи американців переглядати свої плани зробити основним супротивником Китай.

Росія вчить Захід використовувати кулак. Ряд країн - від Великої Британії до Данії - посилають в наш регіон або символічні підрозділи або озброєння. Змусити шведів мілітаризувати Готланд - треба було постаратися. Той факт, що 10 членів Ради безпеки ООН з 15 підтримали ініціативу США обговорити ситуацію по Україні (тільки РФ і Китай були проти) говорить про те, що Росія навряд чи може розраховувати на світову підтримку свого «проєкту» європейської безпеки.

Росія прагне довести, що можна досягти результату не силою, а загрозою зробити боляче. Інші дивляться та вчаться. Де гарантія, що Росія не стане об'єктом шантажу силою?

Чим жорсткіше Кремль заганяє Європу в кут, тим більше він будить у європейців бажання себе убезпечити і від зашморгу, і від російських обіймів. Навіть лояльні російські партнери, поставлені перед вибором - Росія чи Америка - оберуть Америку. Західні компанії, що працюють в Росії, починають міркувати про підготовку сценарію відходу. Щоб не опинитися в ситуації Exxon Mobil, якій довелося в рамках санкцій вийти з проекту в Арктиці, втративши 200 млн. доларів.

Росія стала фактором згуртування американського істеблішменту, який домовився про санкції щодо російських банків. Заява Лондона про намір застосувати санкції проти російських компаній та олігархів може викликати посмішку. Досі Великобританія воліла не псувати стосунки з тими, хто до неї вливає гроші. Але заморожування активів Гуцерієва каже, що Лондон може бути серйозним.

Росія стала драйвером для набуття окремими країнами нової місії. Так, Великобританія, розпочавши активне стримування Росії, знайшла свій втрачений після "Брекзиту" голос. Іспанія раптом виявила амбіції, надіславши кораблі в Чорне море.

Вашингтон та ЄС, розпочавши переговори з Катаром та Баку щодо створення альтернативних каналів постачання Європи енергією, готують для Росії ще одну неприємність. А Німеччині все важче захистити свою вірність Ostpolitik.

Під ударом опинилися західні "іноагенти", які обслуговують кремлівські інтереси. Так, колишній канцлер Шредер, голова правління ради директорів Nord Stream-2, став у Німеччині об'єктом постійних атак.

Москві доводиться думати, як вирішити конфлікт між мілітаризмом та використанням Заходу в якості економічного ресурсу. Нещодавня зустріч Путіна з італійськими інвесторами має сказати: вам нема чого побоюватися! Чи повірять вони?

Кремль фактично стверджує, що Росія – особлива цивілізація, яка має своє розуміння суверенітету та правил і готова переконувати у цьому світ «військово-технічними засобами». Що в такому разі Росія може очікувати від протилежної сторони? Тим більше, що у російського опонента військовий ресурс є набагато потужнішим.

Кремлю вдалося переконати Захід у тому, що Москва - супротивник. Ціна втрат у результаті переходу Росії до категорії супротивника Заходу рано чи пізно переважить тактичні придбання. Росії доведеться мати справу зі стримуванням, яке більше не нагадуватиме імітацію боксерського поєдинку. Закон «бумерангу» працює і в політиці.

"Вони поступляться", - переконують себе і Кремль провладні оглядачі. Я теж думаю, що «вони» поступляться. Але з другорядних питань, щоб поступово відвойовувати втрачене на головному полі.

Москва створює нову реальність, у якій Росії доведеться жити. Це буде аж ніяк не комфортна реальність. Адже Захід створив (нехай поки що і не відпрацьований) механізм відплати, який можна зібрати будь-якої миті.

Закон вирви: потрапиш у неї, а потім кожне зусилля вибратися веде до того, що тебе засмоктує дедалі глибше.

Новини партнерів