Наш ранок починається не з кави, не з пробіжок, не зі стандартних ранкових процедур. Наш ранок починається, незалежно від того, коли ми прокинулися, переважно з восьмої-дев'ятої ранку, з прочитання стрічки новин - до цього часу стрічки сплять. День починається з фейсбука Тимчука, штабу АТО, Семенченка, Авакова та інших блогерів.
Іноді новини різних агентств починаються з одних і тих же фраз, а фрази цитованих завчені й іноді навіть не інформативні.
«Ну що там, все нормально?»
«Нормально», - думаєш, і одразу ж відкидаєш цю думку. Адже, якщо «нормально» це блокада Іловайська, загибель мінімум десятка мирних жителів і солдатів щодня, паради полонених та інше, що ж тоді повинно входити в категорію «не нормально»?
Слова «терористичний акт», «диверсант», «вибух», «мінометний обстріл» все частіше з'являються в нашому лексиконі, і навіть діти знають, що таке безпілотник.
Ми вивчаємо географію власної країни за картами АТО, однак масштаби розуміємо тільки тоді, коли горе стосується нас самих.
Словом, у певному сенсі ми дійсно стали жити по-новому, без зайвих політичних метафор.
Однак водночас усе, що відбувається поза нашим фейсбуком, виглядає по-старому. На противагу новим пофарбованим у кольори українських прапорів мостам ми бачимо, як так само методично забудовуються ліси, одні «віджимають» майно у інших, наявність «мафів» у столиці, а ми знову готуємося до нових виборів, в очікуванні, що вони пройдуть по-новому.
А країна дійсно заживе по-новому, коли настануть холоди і ми зрозуміємо, що життя на сході України для людей, які залишилися там, абсолютна неможливе. Люди це розуміють, проте до цього часу їм ніхто не пояснив, наскільки це буде складно і чого насправді варто очікувати.
Що змінять вибори для Донбасу? Навіть якщо їх все-таки вдасться провести на частині території, ситуацію навряд чи кардинально це зможе змінити. Тут як і раніше готові голосувати за Партію регіонів (у будь-якому її прояві), бо вони «донецькі». Вони ж бо тут вже розгорнули свою бурхливу діяльність, «допомагаючи» переселенцям і постраждалим із білбордів і продовжуючи звинувачувати нинішню владу в усіх смертних гріхах (технології теж залишилися старими).
Це ж теж не дивно, якщо згадати, в чиїх руках досі перебуває капітал і адмінресурс в області. Тут також варто додати, що Рада так і не ухвалила жодної адекватної програми допомоги переселенцям. Все, що робиться в регіоні, робиться руками місцевої влади і волонтерів, що може стати ще одним приводом для маніпуляцій.
Єдиний закон, до якого доклала руку громадськість, прийнятий у Раді - закон про освіту. Однак на Сході досі на керівних постах університетів перебувають люди, які підтримують ДНР і ЛНР.
Квіт обіцяв розібратися. Поки не розібрався.
І всі ці історії здаються безкінечними і безвихідними, поки не закрити на час фейсбук. Бо тільки тоді можна, нарешті, почати зайнятися справою: записатися на курси першої медичної допомоги, допомогти волонтерам з правозахисних організацій та громадських ініціатив, написати кілька інформаційних запитів, словом, мобілізувати всі свої сили, щоб допомогти самим собі.
І все буде у нас добре.
