Над Черніговом два дні поспіль стовп диму – рашисти знищили ще один інфраструктурний об'єкт міста. Вочевидь, цивільний. Бо українські військові їх б'ють – розумно, жорстко, успішно. Останні два дні в Чернігові стало тихіше – насамперед, завдяки діям ЗСУ з ліквідації живої сили та техніки окупантів.
Втім обстріли тривають – просто під час роботи над статтею пролунало кілька потужних вибухів. Що це було – дізнаємося трохи згодом. Чернігову надалі дістається від реактивних установок та ствольної артилерії. Серед останніх «здобутків» ординців – комунальна техніка. Мабуть, вони переплутали її з військовою. А що – сміттєвоз здалеку нагадує танк.
Від обстрілу частково постраждала друга міська лікарня. За рівнем свого оснащення та професіоналізму персоналу це один із двох найкращих закладів охорони здоров'я області.
Чергова «перемога» орків – розгромлена лижна база. Вона відома своїми вихованцями – лижниками та біатлоністами. Можливо, московити таким чином борються з конкурентами в спорті? Чи це помста за активну участь українських стріляючих лижників за участь у захисті України від агресії Росії? Абсурд, втім, його варто запам'ятати.
Поза тим Чернігів не виглядає, так апокаліпсично, як Маріуполь – руйнації дуже болючі, особливо – інфраструктурні, але вони локальні. На жаль, їх кількість та обсяги постійно збільшуються.
Що найжахливіше на сьогодні – це обстріли ординцями житлових кварталів касетними снарядами, рідше – фугасними. Люди гинуть, коли стоять в черзі за хлібом, за водою. Позавчора орки вбили двох містян, які розвозили питну воду – під машину влучив снаряд. Часом складається враження, що це не завжди випадок та хаос – ординці намагаються відслідковувати скупчення людей, аби потім їх знищити. На жаль, від подібних (хаотичних чи цілеспрямованих) випадків не застрахований жоден чернігівець, коли йде до міста. Та навіть біля свого дому – день тому так загинув чоловік від касетної шрапнелі буквально в двох метрах від під'їзду.
Така буденність накладається на численні проблеми пошкодженого ворогом комунального господарства. Чернігів переживає гуманітарну катастрофу – стверджує міський голова Владислав Атрошенко. І це правда, відчути яку можна поживши в позбавленому стуму, тепла, води міста.
Однак, з усіх зустрічей та розмов із земляками, можу стверджувати – місто вперлося. Один раз тиждень тому чув крик із відчуттям відчаю. Але без відгуку. В цілому настрої у мешканців територіальної спільноти такі: ну що ти зробиш, якщо така біда прийшла; які вони (тобто – ординці) жахнуті; ми можемо «гризтися», але це наша справа, обійдемося без непроханих «рятівників» та ін.
Вчора почув нові нотки – пролунало питання: з чого, як вважаєте, необхідно починати відбудову? що робити з частково зруйнованими будинками? чи нам дадуть гроші на відновлення? Щоправда, є застереження – на тепер головне встояти та перемогти. А вже потім буде таке будівництво, що роботи вистачить усім, тільки берися. Ми всім покажемо – що таке Україна.
Гарні думки. І послідовність правильна.
Володимир БОЙКО, історик, Чернігів
