Сьогодні мала б бути щорічна демонстрація, на яку дуже люблю ходити, бо почуваюся там по-справжньому святково. Марш феміністок - перша публічна акція року, і для мене вона дійсно знаменує початок весни, але не тому, що йдеться про жінок, а тому, що на ній завжди радісно і яскраво, і маса цікавих людей.
Цьогоріч цієї демонстрації не буде.
Восьме березня, звісно, святкуватимуть цілком традиційним, успадкованим від СРСР способом – з квітами (вже бачив учора людей з букетами), шампанським (хто зможе дістати), з олів’є (якщо знайдуть необхідні інгредієнти). Прозвучать тости про “чарівних дам”, про “свято кохання й краси”, добре хоч не про “окрасу нашого колективу”, оскільки на роботу зараз мало хто виходить, а якщо й виходять, то там точно не до корпоративів. В святкуванні, навіть такому, нічого поганого нема – аби розрадило у тяжку годину.
Але ж цей день не про олів’є з шампанським. І тема його настільки важлива, що навіть у час війни про неї доречно говорити.
Головний об’єкт феміністичної критики– патріархат. Але патріархат – не просто система привілеїв однієї статі за рахунок іншої. Патріархат – це ще й про владу. Про волю до влади. Власне, влада й патріархат – поняття нероздільні. Патріархат прагне абсолютної влади, бо побудований на жорсткій ієрархії, де право на власну особистість і необмежений вибір мають лише ті, хто стоїть на найвищих щаблях. Всі диктатури патріархальні до мозку кісток. Диктатура путіна – не виключення.
Патріархат живиться владою, впивається нею. Чим більше людей під п’ятою патріарха-диктатора, чим сильніший контроль над ними – тим краще почувається тиран. І саме тому патріархат не може без воєн. Без постійної агресії, скерованої як на власний народ, так і назовні. Патріарху байдуже, кого вбивати. Він може скільки завгодно торочити про особливе місце жінки, про світле майбутнє дітей – але винищуватиме їх тисячами, якщо вони стануть на заваді його владній лихоманці.
Тож фемінізм – це не тільки про рівні права, не тільки про відмову від привілеїв. Це ще й про світ без тиранії. Світ без поневолення. Без несправедливості. Без збожеволілих патріархів. Світ різних і рівних – людей, культур, націй.
За цей світ сьогодні на фронті б’ються наших тисячі дівчат і хлопців. І вони переможуть.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
