Ця історія розпочалася у серпні. Тоді я повернулася із Літньої школи журналістики «Дня». Моя колега по ЛШЖ (а тепер вже подруга) Олександра Чернова надіслала мені посилання на участь у Школі міжнародної журналістики Українського католицького університету. Звичайно, я вирішила знову спробувати свої сили і надіслала заявку.
А ця історія розпочалася уже у вересні. Виявилося, що окрім нас з Олександрою до Школи УКУ пройшов ще один практикант ЛШЖ «Дня» та наш друг Ярослав Назар. Ми так раділи! Раділи тому, що вийшли на новий рівень, тому, що у Львові побачимо друзів із Літньої школи, тому, що наша «трійця» працюватиме разом.
Головна тема Школи журналістики УКУ – підписання Угоди про Асоціацію України з ЄС. Потужний масив інформації, велика кількість спікерів та експертів поетапно давали мені розуміння того, що слід чекати від Євросоюзу. Серед гостей Школи були Мерете Юль (Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Данія в Україні), Андреас Умланд (німецький політолог, доцент кафедри політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія»), Ханне Северінсен (член Парламентської Асамблеї Ради Європи), Ярослав Грицак (український історик, публіцист, доктор історичних наук) та інші, не менш повноважні гості. А також вже знайомі нам із Літньої школи «Дня» Олександр Пасхавер та Ольга Герасим’юк. Коли ми втрьох (з Олександрою та Ярославом) підійшли до пані Ольги, представилися, а вона одразу вимовила: «Так, я ж вас пам’ятаю». Це було настільки приємно, що ми ще годину обмінювалися враженнями від почутого.
За ці три дні я у своїй голові створила велику нішу, куди складала сформовані положення про реформи у освіті, економіці, сільському господарстві. Олександра Чернова у соціальній мережі Facebook буквального наступного дня після приїзду до Донецька написала: «Школа міжнародної журналістики УКУ - концентрат експертів, інформації, висновків та дружнього спілкування. Тепер я точно знаю, чим різняться Ван Рампей від Кетрін Ештон, ожили у чудових інфографіках 900 сторінок умов вступу України в ЄС, легше стало розуміти позиції європейських країн, вигоди та невигоди від підписання».
Знаєте, Школа УКУ дала мені окрім знань дещо більше. Я побачила, яким може бути університет, що готує професійних, а головне успішних журналістів, побачила інші стандарти та способи втілення планів. Я безмежно раділа тому, що викладачі є добрими друзями та порадниками студентів. Учасники Школи міжнародної журналістики жили на окремій квартирі, кухня якої стала осередком нічного спілкування, бо ж вдень кожен був зайнятий написанням власного матеріалу. Якою тільки була наша радість, коли по закінченню першого робочого дня у двері нашої квартири постукала Оля Мирович (координатор Школи) і принесла нам їжу, яку ми не змогли доїсти на банкеті. Не те, щоб ми були голодні, просто дуже вразила щирість та доброта організаторів. Ця новинна, підкріплена фотографіями, миттєво розлетілася соціальними мережами.
Ну, і, звичайно, Львів та «днівські» друзі. Місто кави та шоколаду, маленький Відень вразив до глибини душі. Вузенькі вулиці та трамваї, архітектура. Кожна будівля – це своя історія. Я фотографувала все, що тільки можна: балкони, людей, будівлі, елементи декору міста.
Про дружбу донецько-львівського колективу в редакції «Дня» було сказано багато. Але ще Генрік Ібсен писав: «Тисячі слів залишать менший слід, ніж пам'ять про один вчинок». І стосується це безпосередньо вчинку Олега Твердя (практикант Літньої школи «Дня»), який не просто нас підтримував, а буквально доглядав за нами. І то нічого, що знайомі ми лише три місяці, що не кожного дня бачимося. Олег зробив для нас велику річ – подарував увагу та дружнє тепло. Він водив мене та Сашу незнайомими вулицями міста Лева, він цікавився нашими успіхами на Школі, він вчив нас справжній дружбі.
Написала багато, бо про це не треба мовчати. Кожен обирає свою дорогу. Можна вчитися в університеті, старанно виконувати домашні завданні і жодного разу не побувати на конференції та не випробувати свій журналістський талант. Кожен ліпить із себе ту особистість, якою хоче бути в майбутньому. Але головне, що я зрозуміла, відвідавши уже дві школи журналістики – це необхідність практичних знань: досвід роботи на конференціях, уміння ставити запитання, працювати у команді. Адже для майбутнього теоретичних знань тобі не достатньо. Можливо і занадто хвальковито звучить, але у Львові все це у нас було. Кожен із нас вдосконалюється, шукає більшого та корисного для власної професії. І то правильно. Адже не дарма Євген Головаха сказав: «Над життям треба працювати».
