1916 року, коли Перша світова війна досягнула свого жахливого апогею, Сполучені Штати обрали собі за президента Вудро Вілсона, який серед іншого обіцяв «утримати нейтралітет» та «не втягнути Америку у війну». І саме тоді, саме у Сполучених Штатах Кіплінґ видав памфлет із віршем «Нейтрал». Нейтралітет Америки він порівнював із відреченням апостола Петра від Христа, промовляючи також і до співвітчизників, закликаючи їх не стояти осторонь потреб Батьківщини.
Менш як за рік збройні сили США вступили у Першу світову війну на боці союзників і Кіплінґ замінив назву цього вірша, і навіть написав для збірки «Межичасся» новий твір про правильний вибір американського народу: вибір між честю та безчестям, між страхом та обов’язком, між тим, що просто, і тим, що правильно.
Але чи завжди ми робимо правильний вибір? Скільки світових пацифістів просторікують про «нелетальне» та «летальне» озброєння для України. Скільки мудрагелів у сучасній Україні вважають, що війна – не їхня справа, несумісна із позицією сучасного інтелектуала… Тисячі вояків під обстрілами, тисячі волонтерів, які щодня працюють, щоб допомогти армії, ховають за спинами отаких, як у Кіплінґа, «нейтралів», які вважають, що можуть бути осторонь.
Але головне – це зміни у свідомості. Ще торік можна було сказати «я поза політикою», «давай не будемо…» Тепер же бути «поза» тим, що відбувається у нашій країні неможливо. Час спонукає до дії і час вимагає визначитися з тим, хто ти. І чи не ти отой один, хто тричі зрікався Христа. Чи своєї країни.
А вірш, хоча й став називатися інакше, публікується із підзаголовком: «У пам’ять про два роки, сім місяців і чотири дні нейтралітету під час Великої війни». Чи така точність формулювання – не привід замислитися?
Запит
Мовте, братове, що буде, коли
Нарешті мине війна?
А раптом та кров, яку ви пролили –
Насправді моя вина?
А що як усе, що в житті досяг
І що б зробити хотів
Купили ви коштом своїх звитяг,
Ціною своїх життів?
І раптом то я на вогонь війни
Відправив братів колись,
Не вірячи навіть, що всі вони
Збагнули, за що взялись?
Вони ж не просили, щоб я був там,
Де мужні приймали смерть.
Та що з порятованим ними життям
Робити мені тепер?
Коли вітерцем розжене дими
Згадаю у мирні дні:
Мене запитали, чи разом ми,
А я відповів, що ні…
Мовте, братове, спасіть од біди,
Як прийде спокійний час,
Невже таки справді я той один
За кого цей світ погас.
Невже таки справді я той один,
Хто тричі зрікався вас?
