Ніколи не заходять
так далеко, коли не знають,
куди йдуть
Франсуа де Ларошфуко
Події в Україні, що тривають уже понад два місяці й початковим приводом для яких стала відмова керівництва країни від підписання Асоціації з ЄС на Вільнюському саміті в листопаді 2013 року, крім українсько-європейського й українсько-російського виміру мають й ширший. Не претендуючи на слово «глобальний» (хоча воно вже дедалі частіше — й справедливо — використовується в політичних колах), скажемо так: у всякому разі — чорноморський.
У Чорноморському регіоні вже давно зримо наростає процес формування нової «лінії розлому» між двома інтеграційними проектами, тобто Європейським Союзом і Митним союзом, що планує плавно перетекти в Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС). Можна сказати, що вона вже сформувалася.
Якщо спокійно розібратися в суті, то виявиться, що природна для світової економіки XXI століття, що глобалізується, робота цілої низки країн регіону — не лише України — щодо розвитку зон вільної торгівлі й на схід, й на захід раптом набула абсолютно зайвого з погляду економіки забарвлення геополітичного суперництва. Суперництва за вплив на Україну, Молдову та країни Кавказу між Росією й західним світом. Зауважимо одразу, що першим конфліктом у цій рамці була російсько-грузинська війна 2008 року (яку тоді часто називали «олімпійською», оскільки вона почалася в день відкриття літньої олімпіади в Пекіні).
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Це суперництво за «зони впливу» поринає в глиб століть. І немає необхідності тут його аналізувати й тим паче проводити банальні аналогії. Зауважимо, проте, що одна абсолютно неприємна аналогія все ж напрошується сама собою — дедалі запекліша полеміка в дипломатичному й інформаційному просторі, що нерідко змушує уряди країн до підвищення градуса конфронтації, викликає з, здавалося б, небуття риторику «холодної війни».
Як і чому розширення зон вільної торгівлі викликало на початку XXI століття ці геополітичні привиди з попередніх століть? Цим питанням, на наш погляд, варто непокоїтися фахівцям. Або рано поховали геополітику й це її реінкарнація, або це деяка її остання конвульсія?..
Ми ж лише нагадаємо відоме висловлювання, що приписується знаменитому французові Франсуа де Ларошфуко й іншим, більш древнім джерелам: «Ніколи не заходять так далеко, коли не знають, куди йдуть».
ФОТО КАТЕРИНИ ІВКОВОЇ
Якщо міркувати в рамці геополітики, то майже не викликає сумнівів, що Україна стала другою жертвою нової геополітичної війни XXI століття в Чорноморському регіоні. Зверніть увагу не лише на слово «другою». Треба чесно визнати, що ця «нова холодна війна» в Чорноморському регіоні стала фактом.
Зрозуміло, що це конфлікт між РФ і західним світом, але при цьому автор аж ніяк не збирається заявляти про те, хто правий, а хто не правий. Бо на певному етапі розвитку конфлікту це вже не настільки важливо.
Наступними жертвами цієї холодної війни будуть Молдова й Грузія, тобто ті, хто парафували у Вільнюсі майбутню асоціацію з ЄС. Показовою жертвою може стати й Азербайджан — через планований вступ Вірменії до Митного союзу.
Усе найнеприємніше (у сказаному вище контексті) почнеться, як говорить уже багато хто, найімовірніше, після Олімпіади в Сочі або навіть одразу після її офіційного відкриття... Передвісників цього в Чорноморському регіоні ми бачимо практично щодня.
Автор дуже не хотів би описувати можливі сценарії довкола Криму, Нагірного Карабаху, Придністров’я, Гагаузії (де 2 лютого відбувся референдум на тему ЄС з Молдовою або МС без Молдови), Абхазії й інших конфліктних точок регіону. Але, схоже, зробити це доведеться.
ФОТО КАТЕРИНИ ІВКОВОЇ
Проте, до таких сценарних прогнозів не можна ще раз не зазначити, що крім історичних геополітичних конфліктів у Чорноморському регіоні й «заморожених конфліктів» періоду розпаду СРСР, у регіоні з’явилися нові конфліктні конфігурації, що активно «нашаровуються» на старі конфлікти.
У регіоні наростає конкуренція енергетичних проектів — як на морському шельфі, так і на сухопутних і морських маршрутах енерготранзиту, різко загострюється конкуренція між морськими портами й... проектами протиракетної оборони. Уже не є секретом і наростаюча мілітаризація регіону в цілому.
На нашу думку, проблема того, що останнім часом заведено іменувати «геополітичним вибором» України, не має рішення всередині України. Так само, як і проблеми Молдови й Грузії. Навряд чи можна знайти їх швидке й оптимальне рішення й у двосторонніх форматах, до яких так прихильні в ЄС, та і в деяких тристоронніх форматах за участю РФ.
Виглядає логічним, щоб питання про загальне бачення майбутнього Чорноморського регіону в сучасному світі було розглянуте на міжнародній конференції високого рівня з участю не лише лідерів цих країн, не лише регіональних міжнародних організацій (ОЧЕС і ПАЧЕС), а й глобальних гравців.
І чим раніше це станеться — тим краще. Інакше найближчі роки можуть виявитися для Чорноморського регіону вельми сумними — бо бочка з гасом уже відкрита, а коробки з сірниками розібрали всі охочі.
У лютому 1945 року в Ялті — хоч би як заслужено це критикували — були закладені основи миру на 50 років. Час знову зустрічатися в Ялті. Бо йдеться про розлом не де-небудь у далекій Африці, а тут. Поруч. У нас. Мало не здасться нікому...
Не можна у зв’язку з цим не прокоментувати широко відоме нещодавнє інтерв’ю російського економіста Андрія Ілларіонова. Нагадаємо, йшлося саме про те, що РФ почне жорсткий й дуже жорсткий тиск на Україну після відкриття зимової Олімпіади в Сочі.
На жаль, прогнози відомого й шанованого багатьма економіста, зокрема щодо Севастополя й Криму в цілому, вельми й вельми реалістичні. У всякому разі, коли прогнози з’являються з такого джерела — їх не можна ігнорувати. Нікому.
Авторові доводилося ще у вересні 2013 року говорити в українській пресі приблизно про те саме — про нехороші сценарії, в центрі яких проглядався Крим. Оскільки це не було почуто тоді, повторимо й розширимо зараз.
«Ідеальний» сценарій для технологів можливого вибуху ситуації — це поєднання чинників наявності на території Кримської автономії Чорноморського флоту РФ і яких-небудь екстремістів у «національних купальниках».
Початкові умови цього гіпотетичного (сподіватимемося) сценарію такі. Вочевидь, усі хоч трохи боєздатні кораблі Чорноморського флоту РФ найближчими днями підуть з Севастополя в район Сочі. За нашими джерелами, сім’ям російських офіцерів і контрактників — військових моряків і морських піхотинців — неофіційно рекомендовано виїхати із Севастополя. Мотив — батьки сімейств відсутні, вони в морі.
Багато російських військових у Севастополі проживають компактно — в будинках або навіть мікрорайонах, побудованих спеціально для них. Далі продовжувати не хочеться. Хочеться сподіватися, що ті, кому це належить, візьмуть ці об’єкти під відповідну опіку.
Далі. Об’єкти Чорноморського флоту в Криму розташовані не компактно. Вони ніби «вписані» в території населених пунктів і житлових мікрорайонів у конфігурації, що історично склалася. Думаю, що читачі зрозуміли мою думку. Абсолютна більшість їх — у Севастополі. Ви можете уявити собі напад когось з «коктейлями Молотова» на розташування бригади морської піхоти ЧФ РФ у Севастополі — у світлі останніх подій це не виглядає чимось неймовірним, на жаль...
Саме тому дозволимо собі розшифрувати й загострити сумні сценарії Андрія Ілларіонова — саме Севастополь, а не решта території Кримського півострова, має потенціал стати початковою точкою цього сценарію.
Ось тут зупинимося. Далі все зрозуміло. Захист співвітчизників. Залишається питання: чи підуть на це гіпотетичні автори гіпотетичних сценаріїв? Відповідь — так. Чи можна це зупинити? — так. Якщо ті, кому це належить, вживуть усіх заходів.
* * *
Цими днями в зимовій Ялті бушує шторм. Проте Крим ще, як і раніше, спокійний і десь навіть по-зимовому розслаблений. Пам’ятаєте Бродського: «Пустуют ресторации, пыхтят ихтиозавры грязные на рейде. И пряных лавров слышен аромат. Налить вам этой мерзости? — Налейте...»
Не треба нам мерзенності. Крим — за оцінками фахівців — може, навіть в разі безкровного розв’язання конфлікту, втратити 25—30% туристичного потоку. Час зупинитися.
