Перше ускладнення цієї частини мого подорожування було, що поїзд Інтерсіті з Львова мав прибути о 22:35 годині. а прибув з 10 хвилинним запізненням. Чому це складність? Бо комендантська година зобов'язує киян не знаходитись на вулиця після 23:00. Стоянка таксі краща на Південному вокзалі і там я виходжу. Перша таксівка пропонує ціну 500 гривень. Я його ображаю відносно лагідним матюком та звертаюся на телефонічний таксі. Трохи запізнився аже на 5 хвилин але прибуваю на мою хату заплативши разом з американським типом 135 гривень. І поліція не зупиняла.
Наступного дня о 9 годині приїхав по мене український журналіст, Андрій. Поїхали у Межигір'я. Там намічені зустрічі з отцями Православної Церкви України та командирами деяких підрозділів. Отці відправили молебень за Україну у ново збудованій церковці побудовані заледве кілька років тому недалеко від місця знищеного радянською владою історичного Межигірського Спасо-Преображенського монастиря. Вислухали молитву молебень і слова отців ПЦУ, винагородили хоча символічно монастир і довколишню церкву Святого Миколая під Борисполем, самі були нагороджені за воєнну допомогу Митрополитом Києва і всієї України Епіфанієм, відбули екскурсію по парку включно з обридливим своїми люксу-сами до гріха приміщення Януковича (досить окреслити що при бідності населення український президент бандит Віктор Янукович жив як римський цезар Калігула з позолоченням всього тільки не унітазу), ознайомилися з місцями ворожого удару ракетами та збиттям вертольотів і зустрінулись з командирами, котрі тимчасово зупинилася перед поверненням на фронт Миколаїв-Херсон де боротьба продовжується. Я дякував їм за службу. Вони дякували за підтримку.
Багато дечого залишилося на думці про перші дні а то і місяць війни коли оглядали знищені вертольоти ворога по цей бік Дніпра. Тут відносно звичайні двадцять літні лейтенанти та вояки своєю героїчністю захистили ще з перших днів столицю Київ від десантів. Пізніше ворог і його конвой застряг і напрям війни зовсім змінився. Київ для москалів став недосяжним.
Я особливо міркував як відносно малі, хіба не дуже визначені події і особи міняють хід історії. Київ фактично врятували мала група наших військових своїм не тільки героїзмом але вмілістю. Я подумав — мій народ не тільки трагічно героїчний як я це вчився з історії. Радше він здібний, мудрий, козацький і надзвичайно хоробрий. Він не є безстрашний бо усі відчувають страх. Різниця у тому, щоби побороти страх і сказати я готовий себе віддати за Україну і за долю мільйонів як писав Франка мусиш дати ти отвіт.
З розмов з тими які готові гинути закінчення війни не може бути домовленням, а завзятою боротьбою щоби остання гряда української землі повернулася до матері, ввесь Донбас і Крим. Командант Межигір'я запропонував, щоби українці на Кубані як колись проголосили себе незалежними та звернулися до Києва, щоби цю територію повернути до матері.
Це не зовсім фантазія бо розчленування імперії це конечним на довшу мету. Казали мені що навіть при поверненню всієї української території, Західні санкції повинні продовжуватися поки Росія представляє загрозу у будь якій площині. Наші бійці переконані що вони немов воїни Бога борються проти зла і диявола. Для цього і велику роль у цьому виконують душпастирі молитвами і допомогою.
Окрім гуманітарної та медичної допомоги у цей час найбільше потрібно квадрокоптери з тепловізорами для окремих підрозділів і не тільки на півдні і сході але по усіх граничних пунктах. А особливу подяку передавали Білому Домі і Пентагону США за одноразові квадрокоптери “Switchblade” Kamikaze, Javelins, Stingers, HIMARS.
На вулицях Києва зустрічав я чимало військових, приступав до них і дякував за службу. Вони дуже ввічливо і майже без винятку українською мову приймали мої слова подяки. Мабуть найбільш позитивно одушевлений почуттям єдності у народі.
17 вересня 2022 року
