Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Київський автотранспорт...

І «поліцай з великим пістолем»
20 серпня, 2015 - 10:48
ФОТО З АРХІВУ "ДНЯ"

8 серпня 2015 року. 16.25. Київ. Зупинка автобусів 48,49, 95 і 108 поблизу станції метро «Лівобережна» і готелю «Турист». Автор цих рядків із великим клумаком, повним овочів та фруктів, щойно вийшов із метро. У мене проїзний на місяць на метро та автобус. Чекаю. Зупинка оснащена світловим табло. Мені підходять усі автобуси, крім 48-го — від нього ще півкілометра йти до дому. Табло вселяє обережний оптимізм — 95-й буде через 8 хвилин, 49-й — через 12. А от зі 108-м складніше — він буде тільки через півгодини.

Через 10 хвилин: 95-й так і завмер на цифрі «8 хвилин». Не дивно: це табло зафіксувало, що він прийшов на кінцеву зупинку і там завмер. 49-й має бути за чотири хвилини. 108-й, який мав бути за півгодини, кудись щез, на лінії, якщо вірити табло, залишився тільки один автобус, що приїде за 40 з гаком хвилин.

Минуло ще 10 хвилин. 95-й у попередній позиції; другий автобус, що на цьому маршруті, невблаганно наближається, якщо вірити табло. 108-й — теж. А 49-й кудись загадково зник: на табло написано «< 2», але повз нас на розворот він не проїздив. Другий 49-й, що на лінії, буде нескоро.

Ще 10 хвилин. Повз нас проїхав по іншому боку вулиці 95-й. Тепер він піде по вулиці Луначарського на кінцеву, а після того, ймовірно, приїде сюди за пасажирами. Інший же 95-й так і завмер на тій кінцевій (якби він пішов у парк, то рушив би звідти, і датчики зафіксували б це).

Урешті-решт я дочекався 49-го, втиснувся у нього й о 17.35 від’їхав від «Лівобережної» додому. Звісно, можна було б залюбки дійти пішки за цей час — якби не важкий і незручний клумак. А можна було б заплатити 4 гривні й проїхатися на «маршрутці» — але ж я вже заплатив авансом за послуги «Київпастрансу» і мав право сподіватися, що ці послуги буде надано вчасно й бодай із мінімальною якістю!

11 серпня 2015 року. 20.15 Я підходжу на зупинку «вул. Микільсько-Слобідська», щоб сісти на 95-й або 108-й і їхати додому разом зі зробленими в супермаркеті «Новус» закупками. На зупинці порожньо — ймовірно, щойно відійшов якийсь із цих автобусів. ОК. У будень увечері інтервал руху в цих номерів — 25 і 27 хвилин. Чекаю. У належний час (якщо прийняти 20.15 за точку відліку) жоден не з’являється. Але о 20.49 таки підходить 95-й. Сідаю. Теоретично на цій зупинці, якщо вірити табличці, невдовзі після 21.00 мають з’явитися і 108-й, і 95-й.

Наступна зупинка — біля метро «Лівобережна», про неї я вже писав, але нагадаю, що там є електронне табло. Воно показує 20.53 і засвідчує, що їду я останнім 95-м, а 108-х на лінії вже немає. Але, якщо вірити написаному на стандартній металевій табличці на зупинці, останні автобуси цих маршрутів мають відійти від неї в проміжку між 21.10 і 21.28! Теоретично той 95-й, на якому я їду, здатен швиденько (час вечірній, рух несильний) крутнутися по маршруту і бути біля метро «Лівобережна» приблизно десь так о 21.30. Проте в мене є серйозні сумніви, що він справді так зробив. І ось чому. Бо на одній з табличок написано, що останній 95-й відходить о 21.28, а на другій, пригвинченій до попередньої — о 20.55. Як розшифрувати цей ребус?

Звісно, з таких випадків робити науково вивірені узагальнення не можна. Крім того, що з комунальним транспортом у столиці існують проблеми, і вельми серйозні. І ще: що трапляються дні, коли «Київпастранс», який опікується автобусними маршрутами, не виконує свої зобов’язання перед киянами.

І тут починається вже не інформація до роздумів, а самі роздуми. Знов-таки, йдеться не про остаточні вердикти, а про міркування на задану тему.

«Маршрутки», які йдуть по 49-му й 95-му маршрутах, належать тому самому «Київпастрансу», що й автобуси. Інакше кажучи, він є монополістом на пасажирські перевезення по багатьох маршрутах столиці. Ба більше: «Київпастранс» ще й виступає, так би мовити, в ролі конкурента самому собі. Мовляв, поспішаєте — їдьте на «маршрутках», готові почекати — то їздіть автобусами. Але ж ані проїзні квитки (нагадаю, оплачені авансом), ані різноманітні пільгові документи на «маршрутках» не дійсні! Чи не тому зникають кудись автобуси, які повинні рухатися точно за графіком? Чи не банальна монопольна вигода зумовлює невиконання зобов’язань столичним комунальним транспортом?

До цього, як на мене, додається й самоочевидна корупційна (якщо не вжити більш міцного термінка) складова. Річ у тім, що в автобусах і водії, і кондуктори (де вони є) зацікавлені в тому, щоби продати талони якомога більшій кількості пасажирів. Натомість водії маршруток (і ті, хто «стоїть над ними») зацікавлені в тому, щоб зібрати гроші за проїзд з усіх пасажирів (навіть з інвалідів), але при цьому не продати жодного квитка на проїзд. У деяких маршрутках ці квитки лежать біля водія (мовляв, хто хоче, нехай бере), а в деяких навіть цього немає. Така вже склалася традиція.

Елементарний підрахунок показує, що на 95-му й 49-му маршрутах водії в середньому за рейс перевозять не менше, ніж півсотні пасажирів (хтось заходить, хтось виходить, у певні години повний мікроавтобус «Богдан», у певні — напівпорожній, тому я беру саме середню цифру). Півгодини в один кінець (включно зі стоянкою на кінцевій), півгодини — в інший. Робочий день — не менш ніж 10 годин. Отож скільки нічим і ніким не контрольованої готівки накопичується у водія? Перемножте 4 гривні спершу на сто, потім ще на 10... Реально на цих маршрутах за зміну водії збирають, наскільки мені відомо, більше. Тож і на бензин, і на легальну зарплату водіям, обслуговуючому персоналу та їхнім начальникам вистачить, й амортизаційні відрахування та податки є з чого платити, але ж склалася традиція...

А тепер — запитання: хіба такі величезні в масштабах Києва маси готівки — не підгрунтя для зловживань різного гатунку? Зловживань, одним із яких є невиконання «Київпастрансом» своїх зобов’язань перед тими пасажирами, що мають проїзні квитки. Бо монополістові вигідніше і гроші з них авансом узяти, й у «маршрутки» ледь не силою заштовхнути. Із власниками «карток киянина» схожа ситуація — їм і картки видали, і права вони мають, але ці права дуже важко реалізувати на практиці.

І якщо керівництво «Київпастрансу» вважає, що за кордоном (про українців я мовчу, на них, схоже, мало зважають) ніхто не бачить цієї відкритої корупції (я знову вживаю найм’якіший термін), то воно помиляється. І серйозно. От до мого сусіди по під’їзду кілька місяців тому приїжджав шестирічний онук із Парижа (сусідова дочка там працює юристом: закінчивши Сорбонну, вона одружилася з французом, і двох дітей уже народила). І знаєте, про що найчастіше запитував хлопчик свого дідуся? Не вгадаєте: «Діду, а де поліцай із великим пістолем, чому він не йде наводити порядок?» У нашому випадку — також: європейська дитина побачила, що водій у маршрутці не роздає квитки пасажирам, та ще й гарикає на тих диваків, які їх вимагають...

А якщо навіть дитина це все бачить і розуміє, то що ж казати про дорослих? Якою після цього буде репутація Києва на Заході та — що вельми важливо — його кредитний рейтинг? І невже немає інструментів зламати започатковану в недобрі часи панування Кучми традицію мати великі обсяги не облікованої готівки (і при цьому говорити про збитковість «Київпастрансу» і потребу знову підвищити ціни на проїзд?) Важко віриться, особливо, якщо згадати, що влада в будь-який момент може залучити до контролю у цій сфері кілька десятків міцних, ідейних та освічених хлопців-фронтовиків...

Газета: 
Новини партнерів