Не знаю як так вийшло, що перед м’яко кажучи непримітною чарівністю звичайного українського депутата Сашка Трухіна відступили на другий план і сто з чимось тисячне російське угруповання на українських кордонах, і Путін з Лавровим... І навіть багатообіцяючий довгоочікуваний візит ще зовсім нещодавно висхідної зірки народних симпатій українців британського прем’єра Бориса Джонсона пройшов у глибокій інформаційній тіні від неочікувано опублікованого зниклого було короткого відео з таким самим любителем невчасно кутнути українським народним обранцем.
Нещодавно, на початку жовтня, черговий «з’їзд переможців» у Трускавці дружним іржанням присутніх там депутатів-»слуг», президента, прем’єра привітав невеликий розіграш, присвячений скандальній ДТП, що сталася за місяць до цього. У спеціально з такої нагоди намальованому жартівниками партійному чаті перший помічник (і, за сумісництвом, тіньовий бухгалтер) президента Сергій Шефір питав: «Хто може підвезти до Трускавця?». А коли зголосився депутат Олександр Трухін (так співпало, тіньовий партійний касир), Шефір (із дбайливо збереженою мною помилкою в пунктуації) перепитував: «Що ніхто?».
«Може, хлопчика й не було?» 23 серпня Олександр Трухін, який перед дорогою обмивав у ресторані з полтавським обласним керівництвом піднятий у місті «найбільший прапор України» (я давно вже збився який за ліком), так поспішав до Києва на урочистості з нагоди 30-річчя незалежності України, що на в’їзді в столицю не помітив ані світлофор, ані Ford і Daewoo що зупинилися у смузі його руху на червоне світло. Внаслідок удару депутатського Audi травми різного ступеня тяжкості тоді отримали шестеро людей (зокрема, двоє дітей). А скандал в медіа, що вибухнув після цього, зіпсував свято багато кому на Грушевського та Банковій.
Проте і розслідування, і скандал вдалося зам’яти. Відео з камер патрульних таємниче загубилося на двох кілометрах між кабінетами міністра Дениса Монастирського, який тоді тільки починав обживати аваківське крісло, і слідчих Державного бюро розслідувань. Ба більше, і це найганебніше, дуже скоро інформацію про роль Трухіна в аварії видалили зі своїх сайтів понад 30 українських ЗМІ (і хай би внаслідок адміністративного тиску, судячи з опублікованого листування, вони це зробили за порівняно невелику винагороду). Здавалося, у «слуг» в Трускавці були всі підстави розслабитися і досхочу посміятися над «господарями», що віддали за них свої голоси. А в президента на прес-марафоні 26 листопада не турбуватися про наслідки, коли у відповідь на пряме запитання журналістів він відповів, що на відео (яке чи то загубилося, агов, ДБР, чи то ні) немає жодних доказів ані того, що Трухін сидів за кермом, ані жодної іншої провини «слуги»-депутата.
І ось тепер за півроку, коли скандальне відео таки злили в ЗМІ, президентові та його партії, як це зазвичай з безглуздою брехнею й буває, доведеться заплатити за історію з Трухіним подвійну ціну. На третьому році після виборів, після численних пов’язаних зі «слугами» скандалів з п’яним водінням, з усіма хабарами та кумівством, після всіх «корабельних сосен» та «неякісних дітей», нікого вже не здивуєш тим, що «нові обличчя» нічим не відрізняються від старих обридлих пик. Скільки б тоді Трухін не випив, чого б на камеру не наговорив, скільки б не було постраждалих, скільки б не пропонував і чим би не загрожував інспекторам. Так не до речі знайдене відео, в силу прикладеної до його приховування представниками всіх гілок нинішньої влади брехні, з доказу провини одного Трухіна перетворилося на документ, який викриває всіх його покровителів.
І жодним вибаченням Трухіна, який у середу ввечері в інтерв’ю Інтерфаксу, подібно до героя Баширова в «Ассі», запізно, як йому здавалося, «виправдовувався» за свої дії та слова «Я був нетверезий», жодним раптово прозрілим очам президента, голови фракції більшості, міністра внутрішніх справ і генерального прокурора з наступним показовим виключенням винуватця урочистостей з фракції, тим паче, не кажучи про невмілі та неправдиві виправдання від ГБР, цього вже не виправити. Не Порошенко, Медведчук, не Ахметов і навіть не Путін, «слуги» самі топлять свій рейтинг у бездонному болоті невмілої, абсолютно необов’язкової, а від того вдвічі безглуздої брехні. «Світом править не таємна ложа, а явна лажа», сказав якось в інтерв’ю Віктор Пелевін. Коли «слуги» брешуть, гармати сором’язливо мовчать.
