Нинішня російсько-українська війна – це також перевірка для нової адміністративно-територіальної системи. В завершеному варіанті вона існує трохи більше року. Нагадаю, що під час реформи з децентралізації висловлювалися побоювання чи не стануть обрані сільські, селищні, міські голови з небаченими досі повноваженнями та ресурсами феодальними вотчинниками та осередками сепаратизму. Війна дала відповідь – ні. На тепер, в абсолютній більшості випадків, вони демонструють здатність тримати український прапор (причому – в буквальному сенсі, над радами) за екстремальних умов окупації та згуртовувати навколо себе громаду. Переконаний, що жодна місцева державна адміністрація на таке не здатна. Втім у неї дещо інші завдання – і це правильний розподіл.
Що відбулося та відбувається на Чернігівщині на місцевому рівні. 24 лютого колони російської бронетехніки зі сторони Гомельщини (Білорусь) та Брянщини (Росія), трохи пізніше – зі сторони Сумщини пройшли селами та малими містами Чернігівщини. Є відео в інтернеті – це якась безкінечна череда різноманітних машин та механізмів. Транзитні населені пункти вони тоді переважно не чіпали. Ну так, скажімо, зупинилися біля магазину – зайшли та взяли, що хотіли. Просто так. Розбиті дороги – це само собою зрозуміло – уявіть собі навантаження.
Відбулися перші контакти з місцевими мешканцями. Склад прибульців здивував: слов'янських облич виявилося відверто мало. До того ж без присутності поруч офіцера вони виглядали неконтрольованою масою. А ще новоявлені «визволителі» на повному серйозі почали стверджувати, що прийшли рятувати від НАТО. Чим викликали повне нерозуміння місцевих мешканців та їхнє бажання висловитися про окупантів їм в обличчя. Реагували вони часом неадекватно. Так у селі Сиволож орки за такі розмови прострелили чоловікові ноги – він помер через втрату крові. А в Бахмацькій громаді вони застрелили двох молодих людей.
Зрештою, довжелезні колони московитів вперлися в Чернігів, Ніжин, Прилуки, а частина попрямувала на Київ, де їх теж зустріли. І тут виявилося, що насправді можливості русні не безмежні – їм не вистачає сил, аби контролювати всю територію, яку пройшли. Лише важливі для них шляхи сполучення та окремі населені пункти. З дорогами, щоправда, виявилася халепа – на якийсь день рашисти почали зустрічатися з завалами, а подекуди – з живими пікетами. Це змушувало окупантів шукати інші варіанти та витрачати час. Ставлення рашистів до місцевих погіршилося. Тим більше, що траплялися такі події: то танк, залишений на дорозі, випадково спалахне, то машина з боєприпасами чомусь вибухне. Як у Сновській громаді, подібне траплялося й в інших. Подібні випадки свідчили – квітів немає, а от бажання партизанити є. Схоже, що орки почали підозрювати в прихованих намірах ледь не кожного мешканця. Помножте це на алкоголь. Днями Чернігівщину вразила новина: у селі Мохнатин БМП окупантів розстріляла трьох юнаків. Є інші свідчення про подібні трагедії, що вимагають підтвердження. Як висловився один із прибульців у розмові з місцевою мешканкою: «Ти розумієш, тут так: або ви мене, або я вас. Так краще я вас».
В населених пунктах, де оселилися орки, пограбовані ледь не всі магазини. Окупанти відбирають у місцевих телефони та сімкарти, часом крадуть господарських тварин (їсти хочеться). Ведуть себе як саранча на городі. А ще використовують місцевих мешканців як прикриття, розуміючи, що по селах українська армія не стрілятиме. Для московитів то не проблема. Свідчення тому – розбиті села навколо Чернігова.
Є випадки залякування, аби дістати інформацію. В Ріпках рашисти вимагали у Анатолія Кульченка, керівника місцевої організації мисливців та рибалок, списки її членів. Але їх співрозмовник вихопив гранату, забравши з собою кілька окупантів.
Є спроби встановлення окупаційної адміністрації. Так 9 березня міський голова Городні Андрій Богдан провів патріотичний мітинг у день народження Тараса Шевченка. Московити вирішили усунути голову та почали шукати колаборантів серед місцевих. З якогось бодуна обрали Романа Макася (відома в громаді людина) та запропонували йому очолити громаду (на яких підставах?). Отримавши відмову почали ширити інформацію, що той погодився. Роман застрелився. Ще одна смерть на совісті рашистів. Також це свідчення наскільки погано вони розуміють політичну ситуацію в Україні – у нас природньо вільно висловлювати свої переконання та водночас бути її патріотом.
Що надихає – жоден міський, сільський, селищний голова на Чернігівщині не зрадив своїм виборцям, присязі та Україні. Незалежно чи є на теренах громади підрозділи російської орди чи немає. І люди таку позицію вибраних ними очільників шанують. Тим більше, що вона підкріплюється щоденною роботою з організації життєдіяльності громади, що добре видно. Абсолютна більшість керівників громад (незалежно чи є орки, чи ні) агресію називають агресією, окупантів – окупантами та закликають працювати на нашу перемогу. Це за обставин, коли московити можуть з'явитися будь якої миті.
Тож місцева українська демократія проходить власне жорстке випробування на життєздатність. І тримається гідно.
Володимир БОЙКО, історик, Чернігів
