Історія таки не є наукою у строгому розумінні цього слова. Принаймні, історична закономірність, яка пріснопам’ятним історичним матеріалізмом розглядалась як вияв діалектики в історичному процесі, спростувалася війною путлєровської ерефії проти України. Мова йде про знамениту формулу Гегеля: «Історія повторюється двічі: перший раз у вигляді трагедії, вдруге – у вигляді фарсу» (інколи цю фразу помилково приписують Карлу Марксу). Збереження російської імперії у вигляді єльцинської РФ таки більше тягне на фарс, а от напад неоімперії кремля під керівництвом улюбленого на сьогодні 83% росіян путлєра – це величезна трагедія для українського народу та усього притомного людства.
До речі, про те, що постсовєтській державі не вдасться трансформуватись у демократичну вільну державу, Збіґнєв Бжезинський написав ще у книзі «Великий провал: Народження і смерть комунізму у двадцятому столітті», яка була перекладена й видрукувана російською мовою у 1989 році. Однією з головних причин провалу демократичної трансформації, на думку автора, є повне знищення громадянського суспільства та існування тотальної державної влади на теренах СССР саме за рахунок руйнації спільноти. Трансформація тут закінчиться встановленням диктатури сталінського типу, - стверджував Бжезинський. Цю ж тезу аналітик підтвердив у статті «Великий провал. Агонія комунізму» наступного року. І путінська Росія як пряма правонаступниця СССР повністю підтвердила справедливість висновків Бжезинського щодо її майбутнього.
Не менш пророчими виявились і слова Збіґнєва Бжезинського, виголошені на конференції з безпеки в Мюнхені 11 березня 2014 року: «Великий ризик полягає в тому, що Росією править ірраціональний лідер з манією величі». Пройшло майже 90 років від початку утвердження культу Сталіна. І знову Росія наступила на ті ж граблі – утвердився культ Путіна. Український народ дуже точно оцінив «вєлікіє побєди» Сталіна у співанці: «Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні». У цьому віршикові можна змінити лише прізвище Сталіна на Путіна, а все інше повністю відповідає істині й тепер. Не даремно ж мілітаризований рашистський люмпен мародерить навіть унітази та труси в Україні.
А от у чому рашистська імперія залишається вірною собі – це у прагненні отримувати свої «вєлікіє побєди» руками і «м’ясом» «інородців» та власних маргіналів-провінціалів. Проти України у бій за грандіозні плани путлєра йдуть удмурти й буряти, кадировці й представники народностей Якутії (Саха), осетини, а разом з ними – калуга, саратов, курск, омск. А де ж москвичі й санктпетербуржці? Одним із перших на цю «специфіку» теперішньої війни звернув увагу Олексій Арестович.
Прагнучи дізнатись у чому ж справа, я звернулась із проханням з’ясувати це у гравця в інтернет-ігри з Санкт-Петербурга. Було отримано дослівно наступну відповідь: «Мы – потерянное поколение, не хотим тратить свое время и свою жизнь на старых пердунов. Мы живем в своем мире, не хотим заниматься политикой, они нас всех просто достали!» На жаль, відхід у віртуальний світ та небажання займатись політикою не гарантує того, що політика не займатиметься цими «потєряними».
А от що стосується «інородцев» та провінціалів – ситуація значно складніша. Це не лише спроба «срубить бабла» мілітаризованим люмпеном із російської глибинки, щодо якого у західній науці вже існує навіть теоретичне поняття – прекаріат, але і страшне зомбування рашистською пропагандою мізків мільйонів молодих людей, розпадлючених та «опущених» путлєрівським режимом.
Мій приятель, якому вдалось вирватись із вже захопленого рашистами Гостомеля, мало не поплатився життям за любов молодих кадировців до путлєра. До його приватного будинку заскочила російська ДРГ, ховаючись від нашого розвідувального безпілотника. У групі було декілька росіян і троє кадировців. Перекинувши увесь дім догори дригом і не знайшовши нічого підозрілого, вони заспокоїлись. І треба ж було такому статися, щоб одному з кадировців приспічило до туалету. Вибіг він звідти зі страшними криками, вимахуючи пістолетом. При цьому кадировець ще й розмахував туалетним папером з малюнком «путін-*уйло». Про цей рулон туалетного паперу господар і забув, тримаючи його для друзів «по-пріколу». Отой туалетний путін чоловікові мало не коштував життя. Ніякі пояснення про те, що це просто жарт, не допомогли б, якби не втручання старшого групи, який з великими труднощами вгамував рядового «вірного пса путіна». Щоб такий гордий і мудрий народ, як чеченці, перетворити на вірних псів путлєра – це потребує спеціальних розвідок!
Отож бо й виходить, що ця війна не тільки про битву цивілізацій, добра і зла, справедливості і підлості, але й про втрачені покоління й розпадлючені мізки молодих людей, у яких путінізм відібрав майбутнє, зробивши співучасниками власних злочинів. Чим не орвелівський сюжет?
