Багато хто вже говорив про те, що це незвичайний, мало того, найкращий липень у їхньому житті. Я скажу, що це найінтенсивніший липень. Мені ще жодного разу не доводилося працювати з таким завзяттям влітку, як я робила це тут. Місяць зустрічей, щоденних поїздок в метро на роботу та надзвичайно дружньої атмосфери. Прекрасно пам’ятаю ті емоції, що вирували в редакції першого дня. Всі знайомилися між собою, ділилися враженнями та ідеями щодо майбутніх матеріалів.
Далі були тижні активної роботи. Кожен хотів встигнути написати якісні статті, дізнатися найцікавіше та взяти якомога більше від літньої практики. Можу сказати, що це вдалося всім. Було надзвичайно приємно слідкувати за тим, як усі знайомі цікавилися діяльністю Літньої школи «Дня», щоденно моніторили сайт та газету.
У мене склалося таке враження, що коли ми сідали в метро, то кожен киянин нас добре знав. Адже наша візитна картка була запатентована з першого дня поїздки — сміх та читання «Бронебійної публіцистики»: Василя Стуса, Івана Лисяка-Рудницького, Левка Юркевича...
Від найпершої зустрічі — з головним редактором Ларисою Олексіївною — кожен зрозумів, що потрапив у епіцентр розумної діяльності та школи справжнього журналіста. Безцінний досвід роботи в редакції газети такого рівня, як «День», — то великий скарб. Головна особливість цієї практики — кожен дійсно вчився по-різному: і на власних помилках, і з допомогою редакторів відділів, і за участю друзів по школі.
Особисто для мене це була дійсно школа на виріст. Не скажу, що після місяця навчання я стала суперпрофесійним журналістом, який не бачить перед собою конкурентів. Безперечно, вчитися ще є чому: є список літератури, рекомендований кожним із гостей «Дня», є власні висновки щодо того, яких знань не вистачає. Але головне — сподіваюся, що я подолала у собі ту частину невпевненості, яка засіла глибоко всередині. А це завдяки нашим зустрічам, спілкуванню з багатьма цікавими людьми, щоденним дзвінкам, які передбачали отримання коментарів для моїх матеріалів.
Особливе місце у школярському житті займає редакційна поїздка до Качанівки та Соколиного хутора. І хоча я вже писала про це у блозі, але ще раз повторю — емоції та враження, отримані там, залишаться зі мною на все життя. Цей суботній день зблизив тих, хто раніше не спілкувався, подарував нові враження та доповнив літній фотоальбом.
Гадаю, що наступні фрази не потребують розшифровки (на відміну від наших щоденних зустрічей): львівсько-донецька компанія, ранкові та вечірні планірки, створення глянцю, пісенні ночі та гуртожиткові страви.
Я сумуватиму за щоденними порціями інформації, спілкуванням й відвертістю, за дискусіями та привітними людьми, яких зустріла в редакції.
Рада тому, що у «Дні» я могла писати щиро та відверто, натхненно та з великою цікавістю. Сподіваюся, що не лише літньошколярі (а тепер уже випускники) не забудуть редакцію, а ще й «День» запам’ятає нас!
