Популярний сюжет літературної легенди стверджує, ніби удав перед тим, як проковтнути жертву, гіпнотизує її своїм поглядом. Найвідомішою, напевне, є інтерпретація цієї легенди Редьярдом Кіплінгом у «Книзі джунглів», де мавп-«Бандар-Логів» ковтає пітон Каа:
«— Гаразд. Тепер починається танець — Танець Голоду Каа. Сидіть тихо й дивіться!
Спочатку він зробив два чи три великі кола, нахиляючи голову то праворуч, то ліворуч, потім його тіло почало скручуватись у вузли та кільця. Ці кільця і вузли то сходились докупи, то розходились, то здіймалися один над одним, змінялися в якісь фантастичні форми, то зовсім щезали. І ні на хвилину не затихала його глуха, одноманітна, дзюркітлива пісня. Надворі темнішало й темнішало, і, нарешті, безкраї рухливі кільця зникли в темряві, тільки чутно було шелест лускатої шкіри…
— Бандар-Логи! — почувся, нарешті, голос Каа. — Чи можете ви поворухнути рукою або ногою без мого дозволу? Відповідайте!
— О Каа, без твого дозволу ми не можемо поворухнути ані рукою, ані ногою!
— Гаразд! Ступіть до мене крок!
Ряди мавп безпорадно гойднулися вперед» (переклад Всеволода Прокопчука).
Навряд чи російські високопосадовці читали саму «Книгу джунглів» («The Jungle Book»). А от популярний переказ розповідей про Мауглі або ж екранізація цих оповідань «Союзмультфильмом» 1967—1971 рр. напевне їм знайомі. В усякому разі, свій прихід в Україну 2022 р. росіяни уявляли подібним до вторгнення Каа до захопленої Бандар-Логами стародавньої фортеці. Тубільці мали впасти в заціпеніння і самі вирушити в пащу прожерливого пітона.
Правду кажучи, частина українців таки пережила шок у перші години війни. Цьому сприяли вимушена самоізоляція, закриття шкіл і підприємств, зупинка громадського транспорту. Та все ж число колаборантів виявилося жалюгідно маленьким порівняно з довоєнним числом симпатиків проросійських партій або релігійних організацій, що належали до «русского міра». Переважна більшість «зачарованих на схід» політиків і підприємців або й звичайних обивателів воліла таки тікати на захід, подалі від бронетанкових колон, що зазміїлися засніженими дорогами України з півночі та сходу. Не було ані тріумфальних арок, ні хліба й солі. Зрадливі мери Куп’янська й Балаклії, здавши рідні міста загарбникам, поквапилися сховатися, наївно сподіваючись урятуватися від розплати. Північний плазун з приголомшенням відкрив в українцях не безвільних Бандар-Логів, а мужніх мангустів із тієї самої Книги Джунглів («Rikki-Tikki-Tavi»). Збройні Сили України, Національна гвардія, територіальна оборона змусили ворога в переляці зупинитися й відсахнутися.
Тоді плазун вирішив показати отруйні зуби. Наш Харків, як і інші великі міста, став об’єктом бомбардувань, ракетних й артилерійських обстрілів. Запалали житлові будинки. Зростає число поранених і загиблих. Та замість переляку зростають гнів і рішучість. Мені раз у раз доводиться чути:
- Чому я ховатимуся в рідному місті? Чому мушу тікати з нього? Це мій Харків – і я нікому його не віддам!
На дорогах з’являється все більше автомобілів, а на тротуарах – перехожих. Вибухи вже швидше не лякають, а насторожують. Окупанти викликають до себе не страх, а зневагу й відразу. Їх остерігаються, як отруйних змій у лісі чи в степу: наступати на них не варто, але й відмовлятися від подорожі або прогулянки через них нерозумно.
Російський монстр хотів був, проковтнувши Україну, нажахати світ. Не вийшло. Вторгнення в миролюбну працьовиту державу лише оприявнило несумірність агресивних претензій московського плазуна й жалюгідного стану її економіки, побуту, культури. Повторюється історія інших персонажів Кіплінга, кобр Нага і Нагайни, які хотіли були заволодіти людським бунгало, але загинули, вбиті мужнім мангустом Ріккі-Тіккі-Таві.
Але годі про Кіплінга. Адже сучасні росіяни самовпевнено розривають із західною культурою, воліючи обмежуватися власною спадщиною. В такому разі годилося б порадити отруйному плазунові з півночі уважніше перечитати хрестоматійну «Пісню про Сокола» Максима Горького, де спроба Вужа злетіти закінчується ганебним фіаско і самокритичним висновком: «Рождённый ползать - летать не может!»
архиєпископ Ігор Ісіченко
Харків, 28 квітня 2022 р.
