Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Перегрузка»

«18.02.-24.02.2021»
24 лютого, 2022 - 21:19

Після закінчення трансляції Ради Безпеки Росії, яка всім, хто дивився «Чарівний голос Джельсоміно», нагадала військову нараду короля Країни брехунів Джакомона, більшість українців зі зростаючим роздратуванням до другої години ночі з понеділка на вівторок чекала, що скаже у відповідь Зеленський. І дочекалися. Навіть не знаю, якій із п’ятнадцяти країн, що так чи інакше на сьогодні надають Україні військово-технічну допомогу, за це дякувати, та новий спічрайтер, що надійшов на озброєння глави держави, виявився кращим навіть за Джавелін. Не те щоб новий нарешті схожий на президента Зеленський знімав зірки з неба, натомість він дуже до речі став на дві голови вищим за себе колишнього, ну а Путіна — на світлові роки.

З тієї ночі минуло вже кілька днів, за які прослухано та прочитано чимало різних — від мудрих і правильних до запізнілих банальних або, як у Трампа, просто курйозних звернень та текстів. І, хоч двічі на день сумлінно перевіряв у Фейсбуці та Твіттері, гуглив — а раптом дасть інтерв’ю якомусь телеканалу чи газеті, чекав і не дочекався одного. Що скаже про нинішню з понеділка офіційно «Російську» криза людина, яку я глибоко поважаю як рідкісного серед політиків інтелектуала, але яка як президент США для багатьох, не тільки жертв російської агресії у Східній Європі та на Кавказі, перетворилася на синонім розчарування; людина, яка вже як заслужений пенсіонер продовжує так само багато говорити та писати на хвилюючу його соціальну проблематику США, проте вперто мовчить про інше незрівнянно більш важливе на сьогодні... Ну, ви зрозуміли, чекав, що скаже Барак Обама.

6 березня 2009 року, усього за півтора місяці після його президентської інавгурації, та усього через 7 місяців після підлого та кривавого російського вторгнення до Грузії, в історичному женевському готелі «InterContinental» держсекретар США Гіларі Клінтон вручила міністру закордонних справ Сергію Лаврову велику червону кнопку з написом кирилиці «Перегрузка» («Перевантаження»). Хоча Росія ані на той момент, ані досі так і не вибачилася перед Грузією, не виплатила репарації, не кажучи вже, що так і не звільнила ні п’яді грузинської землі, та день за днем продовжує повільно розширювати зону своєї окупації, що жоден біженець із вигнаної окупантами половини довоєнного населення Абхазії так і не повернувся до своїх віджатих абхазькими бандитами будинків.

У затіяну тоді Обамою «Перезагрузку» («Перезавантаження») вкралася не лише граматична, але й системна помилка. За яку до сьогодні розплачуються не лише Грузія та Україна, — весь західний світ. Тут я не претендую на оригінальність, за минулий тиждень багато й говорили й писали про повторення Путіним на Донбасі «грузинського сценарію» 2008 року. Проте «грузинський сценарій» у розумінні Путіна, це не лише евакуація населення, фальшиві обстріли та відкрита окупація із визнанням фейкової «незалежності». Це ще й засвоєний з досвідом 2008 року розрахунок, що чим скоріше він розправиться з Україною, тим швидше американці у Женеві подарують у його колекцію нову червону кнопку на визнання його перемог.

У вівторок навіть зазвичай прихильна до демократів CNN із жалем згадала про свій ефір від 26 березня 2012 року з Міттом Ромні. «Коли ці жахливі діячі слідують своїм курсом у світі, і ми йдемо в ООН у пошуках способів зупинити їх, коли, наприклад, Асад вбиває свій власний народ, ми йдемо в ООН, хто завжди заступається за найгірших гравців у світі? Це завжди Росія, зазвичай поруч із Китаєм. Як країна, яка входить до Ради Безпеки, яка має вагу у Раді Безпеки і, звичайно, як велика ядерна держава, Росія — геополітичний ворог США», — сказав тоді республіканець кандидат у президенти США. І за це на президентських дебатах у жовтні 2012 року його висміяв Обама: «Коли у вас запитали, яка найбільша геополітична загроза стоїть перед Америкою, ви відповіли: Росія. Чи не Аль-Каїда, ви сказали: Росія. У вашій особі 1980-ті просять повернути їхню зовнішню політику, хоча Холодна війна закінчилася вже 20 років».

«Провидця» Обаму, що викрив тоді Ромні як рудимент Холодної війни, переобрали на другий термін, і за рік російські танки увійшли до Криму, бойовики — на Донбас. А Холодна війна, над могилою якої немов ті Іскандери ще нещодавно реготав Обама, стала головним спадком його двох президентських термінів… Мюнхен, який створив нового Гітлера, розіграли ще 2009-го року в Женеві. Роль Чемберлена, що на словах подарував народам Землі мир, а насправді війну, у тій постановці, як тепер модно, зіграв чорношкірий актор.

Новини партнерів