Що ж, супроти долі не підеш. Тепер не тільки в Москві та Петербурзі, а й у Києві не буде станції метро, названої на честь Льва Толстого. Не вписався класик світової літератури та мислитель високого рівня у буденність нашого світу. І за життя, і після смерті. Мало хто знає: Толстой був номінований на Нобелівську премію з літератури аж чотири рази (1902, 1903, 1904, 1905 роки), від подальшого номінування відмовився. А на Нобелівську премію миру його висували тричі — в 1901, 1902 і 1909 роках. Не заслужив, як вважали; а про декого із тих, хто «заслужив», знають сьогодні лише історики…
Не знаю, чим мотивувалося свого часу те, що київську станцію метро найменували «Площа Льва Толстого», — маркуванням української топонімії російськими колонізаторами чи прихованим викликом Москві: у вас немає, а в нас є! Найшвидше, йшлося про перше. Проте справді виглядає дивним, що в центрі української столиці є станція метро, пов’язана іменем з нехай і геніальним, але російським письменником, тим часом як не надто велике число імен визначних українських діячів культури знайшло своє увічнення в назвах станцій метро не лише Києва, а й Дніпра та Харкова. Що ж, маємо те, що маємо, а саме: брутальну реальність, під яким оглядом на неї не подивись.
Брутальність її, по-перше, в тому, що донині не лише на Східній чи Центральній, а й на Західній Україні зберігалася в міській топонімії чимала спадщина імперсько-колоніальних часів, яка несла на собі певне ідеологічне навантаження, що впливало на свідомість і, головне, підсвідомість українців. Мовляв, у нас спільна історія, спільна культура, спільні дороговкази на шляху із минулого в майбутнє. Проте виникає закономірне запитання: а куди вказуватиме нова топонімія, з чим вона пов’язуватиме містян? І це буде по-друге, оскільки вже зараз видно прояви, м’яко кажучи, непрофесійності й захланності тих, хто ревно намагається перейменувати все, що тільки можна.
Погляньмо на аргументацію ініціативної групи з перейменування львівських міських об’єктів. Отже:
«— вул. Герцена — названа на честь Олександра Герцена, російського письменника і публіциста, «батька російського соціалізму», який не мав жодного стосунку до Львова. Дослідники стверджують, що Герцен був одним із небагатьох представників російської інтелігенції, який прихильно ставився до ідеї української державної незалежності, однак цього, на нашу думку, не досить для присвоєння його імені вулиці в центральній частині Львова;
— вул. Толстого — названа на честь російського письменника Льва Толстого, який не мав жодного стосунку ні до Львова, ні до України загалом. Попри його належність до класиків світової літератури, слід відзначити, що у Львові майже немає вулиць, названих на честь рівнозначних представників літератур інших країн, і присвоєння вулиці імені Толстого було покликане виключно бажанням прив’язати Львів до російської культурної спадщини;
— вул. Чайковського — названа на честь російського композитора Петра Чайковського, який не мав жодного стосунку до Львова і був опосередковано пов’язаний з Україною, насамперед через походження, але цього, на нашу думку, не досить для присвоєння його імені вулиці в центральній частині Львова;
— вул. Чехова — названа на честь російського письменника Антона Чехова, який не мав жодного стосунку до Львова. Його українське походження і належність до класиків світової літератури не викликають сумнівів, однак слід відзначити, що у Львові майже немає вулиць, названих на честь рівнозначних представників літератур інших країн, і надання вулиці імені Чехова було покликане виключно бажанням прив’язати Львів до російської культурної спадщини».
Почнімо з кінця. На рубежі ХІХ і ХХ століть у Львові було видано кілька перекладів творів Чехова українською, здійснених Марією Грушевською. Молодий тоді Агатангел Кримський, який щойно одержав професорське звання, писав Чехову: «Посылаю книги по поручению редакции «Літературно-наукового вістника» и по просьбе также переводчицы (жены профессора малорусской истории в Львовском университете — Грушевского): ввиду запрещения, наложенного на малорусскую литературу в России, они боялись, что книги, отправленные прямо на ваше имя, не дойдут, а я имею право на получение книг без цензуры». У відповідь Чехов написав: «Сердечно благодарю за присланные переводы моих произведений. Будьте любезны, напишите г-же М. Грушевской, что, насколько я понимаю, переводы сделаны ею очень хорошо, если бы я знал ее адрес, то поспешил бы поблагодарить ее самое… Глубоко вас уважающий А. Чехов».
Тобто «прив’язка» Чехова до Львова все ж таки є. Як бачите, редакція ЛНВ (Іван Франко, Михайло Грушевський та інші) вважали Чехова потрібним для українців, тієї ж думки дотримувався й Агатангел Кримський, але ревні адепти викорінення із мапи Львова всього шкідливого мають іншу думку.
Композитор Чайковський насправді не жив у Львові, але він не був лише «опосередковано пов’язаний з Україною, насамперед через походження». Багато які його найвидатніші твори сповнені українського мелосу, вони побудовані на основі українських мелодій. Найбільш натхненно він творив на українських теренах, а ще надзвичайно шанував Шевченка. Я розумію, що сьогодні, під час війни, виконувати твори композитора, якого імперія зробила одним із своїх символів, мабуть, недоречно. Проте взагалі відмовлятися від біпатрида Чайковського, дарувати його Російській імперії — чи розумно це?
А стверджувати, що Лев Толстой «не мав жодного стосунку до України загалом», означає, пробачте, виявляти своє кричуще невігластво. Толстой не раз бував в Україні, знав її, захищав учасників селянських заворушень у Полтавській та Харківській губерніях, виступав у пресі, писав листи російським імператорам на захист та підтримку українців, високо цінував поезію Шевченка та філософію Сковороди, листувався з Яворницьким. Наведу лише одну цитату. На зустрічі з групою українських студентів Толстой наголосив: «Счастливы вы, что родились среди народа с такой богатой душой, народа, который умеет чувствовать свои радости и так чудесно изливать свои думы, свои мечты, свои чувства заветные. Кто имеет такую песню, тому нечего бояться за свое будущее. Его время не за горами. Верьте или нет, ни одного народа простых песен я не люблю так, как вашего. Под их музыку я отдыхаю. Столько в них красоты и грации, столько здорового и молодого чувства и силы!» А у Львові перекладалися українською твори Толстого, й Іван Франко в 1890-х написав статті «Толстой про голод в Росії», «Толстой і земство», «Лев Толстой».
Нарешті, Герцен. Так, він був батьком російського соціалізму, проте соціалізму демократичного, опонував Марксу й заперечував ідею диктатури пролетаріату. І не «дослідники стверджують, що Герцен був одним із небагатьох представників російської інтелігенції, який прихильно ставився до ідеї української державної незалежності», а сам Герцен однозначно не раз висловлювався з цього приводу. Шевченко вважав Герцена «апостолом правди і волі» й відгукувався про нього у своєму «Журналі» як про святу людину. Та, схоже, Шевченко для ініціаторів перейменування — уже не авторитет…
І що ще впадає в очі: як аргумент на користь перейменування звучить теза, що «у Львові майже немає вулиць, названих на честь рівнозначних представників літератур інших країн». А чому немає? Хіба це правильно?
Ну, а в Івано-Франківську взагалі трапився скандал. Там міськрада 13 квітня вирішила перейменувати — в числі інших — і вулицю Академіка Сахарова. На це різко відреагували українські дисиденти і політв’язні радянських часів: Семен Глузман, Микола Горбаль, Мустафа Джемілєв, Йосиф Зісельс, Ігор Калинець, Мирослав Маринович, Володимир Мармус, Богдан Ребрик, Зорян Попадюк та Юрій Шухевич, люди різних політичних поглядів та різного етнічного походження. Вони нагадали про непересічні заслуги Сахарова перед Україною і зазначили у своєму зверненні, що «з болем у серці ми змушені реагувати на наміри міської ради та мерії Івано-Франківська позбавити своє місто пам’яті про Сахарова, перейменувати вулицю Андрія Сахарова. З єдиної причини — Сахаров був росіянином. Ми закликаємо міську раду та мера відхилити зазначений проєкт рішення. Якщо таке рішення було б ухвалено, це був би вчинок штибу сучасної авторитарної московської держави. Україна чинить всенародний опір путінській агресії, вона прагне увійти до демократичного союзу європейських держав, де ім’я Сахарова визнане назавжди». У відповідь мер міста Руслан Марцінків погодився зберегти ім’я Сахарова за частиною вулиці: «Частину вулиці Сахарова від вулиці Бандери до вулиці Коновальця залишаємо вулицею Академіка Сахарова! Від вулиці Коновальця до вулиці Чорновола — Української Перемоги!» При цьому «під ніж» у місті потрапили і Герцен, і Чехов, і Лев Толстой, і Короленко… І що цікаво: майже всі нові «іменні» назви вулиць, які фігурують у постанові міськради, не пов’язані з Великою Україною, вони відбивають регіональний рівень. Чи правильно це?
…І ще про брутальну реальність. Інформагенції повідомили, що днями в Білокам’яній поліція затримала москвича Костянтина Голдмана, котрий стояв на Красній площі з книгою «Війна і Мир» Льва Толстого. Це, виявляється, сьогодні в Росії кримінал…
