Стежу за чергою рішень нової влади. Є відчуття, що поки що все зводиться до розподілу портфелів/повноважень і вже традиційної української політичної практики гасіння термінових «пожеж», цього разу — кримської. А тут не за горами ще й передвиборчий піар із неодмінними розбираннями... Про відверті ляпи, як із «мовним законом», що обернувся великими репутаційними втратами на півдні, сході і в Криму, вже й не говорю. Окупація Криму, звісно, консолідувала народ, підняла патріотичний дух на захист країни, українського «територіального тіла». Проте не зовсім упевнений, що для всіх українців це поки що тотожне лояльності до держави, не говорячи вже про підтримку нової влади.
Звідси очевидно, що в перспективі широка і бажано свідомо мотиваційна підтримка нової влади відчайдушно потрібна.
Що треба робити? Наприклад, необхідні рішення (або хоча б їх активна підготовка) у сфері підприємництва і більш широко — вивільнення соціальної ініціативи. Бюрократична адміністративна машина часів Януковича досягла своєї досконалості у пресуванні малого та середнього бізнесу, корупційному контролі та задушенні ініціатив самодіяльних громадян. Виснажливе адміністрування соціального життя, починаючи від елементарної довідки (чи потрібної взагалі?..) в ЖЕКу до громіздкої бюрократизації ділової активності й ініціатив, непрозорість рішень, система «відкатів» і «смотрящих», «розпил» і «дерибан» — усе це відомі характеристики держави, названої на політологічному жаргоні «шантажистською». Держави, не здатної й не зацікавленої заохочувати народну творчість і соціальну ініціативу. Як показав приклад відомого сина-стоматолога, успішність того самого «бізнесу» в цих умовах визначається нехитрим набором з контролю бюджетних потоків, доступності кредитів під держгарантії, корупційного розподілу держзамовлень і подібними механізмами корупційного адміністрування.
Відомі, на жаль, і результати — аутсайдерські позиції країни в світових рейтингах легкості ведення бізнесу, рівня корупції й інвестиційної привабливості. Як апофеоз-фінал — ганьба відомства Каськіва й Азаровського кабміну з «інвестиційним договором», підписаним лижним інструктором, який нікого не представляв.
Система «шантажистської» держави не лише відбивала мотивації й бажання багатьох людей розпочинати свою справу, реалізовувати свої мрії, устремління й ініціативи. Це була ще й політика знищення і так не встояного і все ще нечисленного середнього класу — людей, які не продають свій голос на виборах. З інших соціальних наслідків — масова фізична за межі країни (або внутрішня в її межах) міграція енергійної, ініціативної, творчої частини суспільства. Подібні плани й у молоді.
Те, що влада повинна робити невідкладно, — це кроки, які економісти називають дерегуляцією, але які мають не лише економічний сенс. Зробіть, нарешті, ведення бізнесу прозорим, а їх оформлення — адміністративно легким, податки — простими і зрозумілими, особливо заохочуйте підприємницькі ініціативи, націлені на виготовлення власного кінцевого продукту (не лише матеріального) і високотехнологічного виробництва, надійно захистіть інвестиції навіть від натяку можливості рейдерських захоплень і переділів, ухвалюйте закони, за якими вивозити капітали в офшори стане економічно невигідно. Експерти-економісти детальніше й точніше сформулюють цю програму, але ці кроки треба робити невідкладно. Можна, звісно, зрозуміти й логіку створення антикорупційного бюро. Але здається, що це з тієї ж «опери» державного адміністрування «навпаки» і, можливо, з тим самим ефектом.
Кроки щодо «розшантажування» держави, перетворення її зі страховища й адміністратора багатьох процесів соціального життя на державу, що захищає безпеку, обслуговує потреби і не заважає реалізовувати інтереси вільних громадян, — шлях, який набагато швидше і надійніше підірве корупцію, ніж навіть десяток бюрократичних підрозділів боротьби з нею. Таку державу громадяни різних регіонів захищатимуть із посиленою патріотичною мотивацією і вже не лише як своє «територіальне тіло».
Ну й трохи екскурсу в історію. Чому селяни українського півдня підтримували і героїчно воювали в армії Н.Махна? До слова сказати, більш ніж 100-тисячна вільна армія Махна була, мабуть, найбільш боєздатною армією часів громадянської. І саме українські махновці, а не більшовики, були головною ударною силою взяття Перекопу і звільнення Криму від Врангеля. Відповідь у тому, що Нестор Іванович сформулював просту і доступну мотиваційну програму саме для селянства українського півдня. Гуляйпольська селянська республіка скасовувала диктатуру пролетаріату і керівну роль більшовиків, розвивала самоврядування на основі безпартійних вільних Рад, захищала селян від більшовицького експропріаторського «військового комунізму» і головне — встановила їхню реальну власність на землю.
Здається, що історичний досвід цього та інших прикладів соціальної дерегуляції й ефективного задіювання мотиваційних соціальних чинників варто вивчати і сучасній українській владі.
