Нещодавно депутати відмовилися зобов’язати чиновників користуватися державною мовою (стаття «Досвід Криму не навчив...», «День» № 105 від 18 червня ц. р.) Однак сфера застосування української мови, попри здавалося б, проукраїнську постмайданну владу, звужується не лише в середовищі держапарату. Надзвичайно промовистий приклад — ЗМІ і, зокрема, телебачення. Чи не єдиний напрямок, де ще продовжує домінувати українська — це новини. Численні ж ток-шоу дедалі частіше нехтують нею на користь російської. Й хоча при цьому канали нерідко порушують умови власної ліцензії, така ситуація не лише не викликає практично жодної критичної реакції в середовищі професійної спільноти і суспільстві загалом, а й навпаки — підноситься як вияв «європейськості» та «плюралізму». Так, упродовж останніх десятьох років ведучими двох із трьох найбільш рейтингових політичних ток-шоу були російськомовні журналісти, до слова, навіть не громадяни України. Але чи можемо уявити собі, щоб, наприклад, на французькому телебаченні долю країни з участю провідних політиків обговорювали англійською мовою? Цікаво, що такий вияв «толерантності» українських медіа-менеджерів не завадив російській пропаганді розігнати істерію про буцімто утиски російськомовних у нашій країні.
Прикро, що російська мова завойовує нові позиції не лише на таких каналах, як «Інтер» чи ICTV, де й досі, через півтора року після початку російської агресії проти України, в ефірі присутні російські серіали, часто вже навіть без сором’язливих українських субтитрів. Нові російськомовні програми з’являються в ефірі й тих мовників, які до цього вважалися традиційно українськими. Так, у програмі каналу «24», який пов’язують з мером Львова Андрієм Садовим, сьогодні є принаймні три російськомовні передачі. Дві з них — телепроекти виробництва «Радіо Свобода» та «Голосу Америки», розраховані на пострадянський простір загалом. Канал «24» транслює їх без жодного адаптування для української аудиторії. Й хоча журналісти, які створюють ці програми, працюють професіонально і неупереджено, доволі дивно спостерігати, як в ефірі українського каналу українські ж коментарі перекладають російською мовою...
А два тижні тому канал «24» представив ще одну російськомовну передачу — «Левый берег». Тепер ідеться про спільний проект із порталом LB.ua, шеф-редактор якого Соня Кошкіна виступила в ролі ведучої. Першим гостем програми став тоді ще голова СБУ Валентин Наливайченко. Безвідносно до змісту самої розмови, доводиться констатувати, що Соня Кошкіна — з тих українських журналістів, які ніколи не переходять на державну мову навіть під час спілкування з держпосадовцями найвищого рангу. До речі, 1999 року Конституційний Суд України своїм рішенням постановив, що згідно з Конституцією державна українська мова є обов’язковою для функціонування в усіх сферах суспільного життя. Оскільки ж інтерв’ю на загальноукраїнському каналі, безумовно, є виявом суспільного життя, журналісти, які ігнорують державну мову, фактично порушують Конституцію. До речі, саме до цього рішення Конституційного Суду часто апелює колишній міністр юстиції Сергій Головатий, змушуючи таким чином журналістів під час інтерв’ю переходити на українську. Нещодавно черговий інцидент із його участю стався у київській студії радіостанції «Вести» — зрештою ведучим довелося підкоритися вимогам гостя. Щоправда, вітчизняні законодавці, слід визнати, досі не передбачили жодних механізмів імплементації норми Конституції, до якої звертався пан Головатий, зокрема санкцій за її порушення. Але невже вітчизняні журналісти здатні виявляти елементарну повагу до української державності лише під загрозою санкцій?
