Рівно 77 років тому, 8 травня 1945 року, вперше з березня 1939 року в Європі перестали воювати. Цього дня гітлерівська Німеччина офіційно визнала поразку у розв’язаній її біснуватим фюрером Другій світовій війні і підписала акт про беззастережну капітуляцію перед уповноваженими представниками Антигітлерівської коаліції.
Виснажені жорстокою, з небаченими досі катастрофічними людськими жертвами та безпрецедентними руйнуваннями війною, народи європейських країн щиро сподівалися, що лихоліття війни, вбивства мільйонів цивільних громадян, катування у концтаборах, голокост і переслідування за національною ознакою, масові депортації та приниження людської гідності назавжди покинули наш континент. Напевно, 8 травня 1945 року було тоді найщасливішим днем для жителів усієї Європи.
Та не сталося. Капітуляція нацистської Німеччини і закінчення Другої світової війни не принесли виснаженим війною та репресіями народам Європи очікуваний мир і безпеку. На зміну кривавій диктатурі нацизму уже тоді прийшла диктатура рашизму. Сотні тисяч в’язнів нацистських концтаборів, яким волею долі пощастило не потрапити до газових камер і вижити – здебільшого громадяни СРСР – а також жителі щойно приєднаних західних теренів України, Білорусі та країн Балтії, учасники руху опору з європейських країн та борці за незалежність своїх країн, дуже скоро стали бранцями рашистських ГУЛАГів у Сибіру та Заполяр’ї.
Коли змовкли гармати, британці, французи, італійці, німці та інші народи повоєнної Європи почали відбудову своїх «роздовбаних» війною країн. В Україні у той час дивізії НКВС та ЧА упродовж майже десяти років вели бойові дії із загонами УПА, а в країнах Балтії – з нескореними патріотами. Водночас, на вимогу московії, маріонеткові просталінські режими країн центральної Європи проводили масові депортації українців та репресії проти власних громадян. У 1956 році танки «визволителів» уже трощили архітектурні пам’ятки Будапешта та чавили на його бруківці угорських повстанців, а в 1968 – чеських і словацьких громадян, обнадіяних «Празькою весною»…
Українська нація сповна відчула на собі усю трагедію Другої світової війни - окупацію, руйнацію, примусове вивезення молоді на рабську працю у Рейх, нищення її культурних та історичних надбань. Україна, містами і селами якої двічі пронісся вогненний вир війни, родинами і долями якої пройшлися окупанти різних режимів, внесла насправді велетенський внесок у розгром нацизму. На різних фронтах, під знаменами різних армій і в різних одностроях загнули її мільйони синів і доньок. Тому подвиг наших співвітчизників у тій війні, як і день її закінчення, наше і майбутні покоління українців повинні і будуть завжди пам’ятати. Бо він і є Днем Пам’яті. Нашої Пам’яті.
Та попри колосальні людські жертви і руйнування, затяту і самовіддану боротьбу патріотів і прагнення мільйонів – Україна тоді так і не стала незалежною. Подальші роки радянської окупації пригальмували, однак не викоренили зі свідомості українців національний дух свободи. Патріоти-дисиденти, долаючи терор та репресії в часи «імперії зла», продовжували боротьбу за свідомість співвітчизників і українську державність, яка увінчалася успіхом у 1991 році.
Ще донедавна в українському суспільстві поширювався явно чужий наратив про «даровану» нам Незалежність та її «безкровність». Однак відомо, що народження нового життя безболісним не буває. Не тоді, так сьогодні, у війні, розв’язаній маніакальним московитськитм ху@лом, Україна платить неймовірну данину свободи життями, кров’ю, болем і стражданнями своїх відважних і мужніх Героїв – воїнів-захисників та нескорених окупантами громадян – за право жити на своїй землі, бути нацією вільних людей, мати власну незалежну державу з її давньою і славетною історією, національними героями різних поколінь, виплеканою материнською мовою, прабатьківською вірою, тисячолітніми надбаннями рідної культури і одвічними традиціями народу.
У нинішній війні з ордою рашистів ми захищаємо себе та європейську цивілізацію від знищення і плюндрування так само мужньо і самовіддано, як майже вісім десятиліть тому наші предки захищали себе і Європу від навали нацистів. У цьому наша сила, наш непереможний дух, військова звитяга і доблесть наших вояків. І наша Перемога! Перемога добра над злом, світла над тьмою. Перемога ясного неба і золотистого лану. А День нашої Перемоги нам ще належить здобути!
Василь Ільницький, Ужгород
