Сьогодні на ранковій Літургії мала невеличкий момент, над яким замислилась. У храмі частина людей під час прийняття Євхаристії вклякає на коліна, частина - підходить стоячи. Мене завжди дивувало, чому духовенство цього храму не попросить мирян не вклякати і не пояснить, у чому сенс вклякання і стояння під час прийняття Дарів. Як нормативно для східної традиції. Але це, мабуть, тема для ще одних роздумів. І от, коли запричастилась, повертаюсь на місце, де стояла до того. Довелось переходити через весь храм, оминаючи коло людей, які вклякли на коліна. І ось, коли я чемно попросила через тисняву пропустити мене, то якась з бабусь сказала мені стояти на місці, поки сюди не підійде священик з чашею, бо перед ним проходити - не можна. Я не послухала і таки знайшла інший шлях "пробитись" до вільного місця. Я задумалась над тим, як часто миряни роблять із духовенства "священих корів" чи, якщо вже не говорити так грубо, - кумирів. Щось подібне я бачила і на півдні та на півночі України, зокрема у православних храмах - там буквально моляться на батюшку. І це, вважаю, проблема; адже таке псевдокумирство тягне за собою згіршення. Наприклад, один мій знайомий колись сказав, що не вірить в Бога, бо їхній священик не веде порядний стиль життя. Тоді я спитала його, до кого він приходить у храм - до Бога чи священика. Так, особа священика дуже важлива, але він тільки медіум, посередник, грішний виконавець Божої волі. У храмі є Хтось важливіший! Я пишу цей пост з подвійною метою - по-перше, задекларувати собі і колегам, що нива для медій тут безкрайня і непроорана, є над чим міркувати і про що писати. По-друге, у мене у друзях чимало духовенства. Я хотіла б попросити - не дозволяйте мирянам робити з себе кумирів, не піддавайтесь на спокуси, говоріть про це з амвону чи приватно. Не закривайте плечима Бога, інакше будь-які старання допомогти чи щось розказати будуть недієвими!
