В окупованому Донбасі точиться багато війн, і однією з найгарячіших (окрім протистояння російській агресії) є боротьба за думки донеччан, що залишилися в окупації. Боротьбу цю, на жаль, ведуть не державні установи України, а лише окремі «воїни», і окремим «фронтом» виступає телебачення. «Не-російська» інформація в окупований Донбас пробивається з шаленими боями. Один із цих боїв завершився успішно — на окуповані території пробився телеканал «До ТеБе», який отримав ліцензію на супутникове мовлення. Тепер донеччани можуть більше не намагатися зловити його на кімнатні антени. Сигнал став більш доступним, і це вкрай важливо, бо створюється цей сигнал передусім для жителів окупованих частин регіону.
Сьогодні донеччани жадібно ловлять усі канали, які пробиваються до них з України, і частіше за все це великі центральні канали мовлення. Головним чином допомагає цьому супутник — «тарілок» побільшало, й людей, які відважуються їх ставити, теж стає більше. «По супутнику йдуть всі українські канали. Мої друзі їх дивляться. По кабельному, звісно ж, відключили українські, замість них — російські та місцеві. По антені слабо, але пробивається «1+1» та СТБ, — розповідає «Дню» дончанин Володимир.
Тепер супутник збагатів ще на один телеканал. До цього моменту «До ТеБе» можна було зловити в Донецьку лише в деяких районах (частіше за все — в Будьонівскому, і тільки на верхніх поверхах). Він був цікавим для багатьох, бо якщо центральні українські канали передають загальнонаціональні новини, то «цілком донецький» канал так прямо й каже: ми працюємо для донеччан, включно із тими, хто живе в окупації. Розповідають про Донбас, для Донбасу, та навіть у єдиному «настрої» з Донбасом. «До ТеБе» роблять люди, які самі виїхали з окупованих територій і які знають, чим вони живуть, що відчувають і як із цим справляються. Чому цей канал важливий? Навіть не тому, що саме він порушує найболючіші теми. А тому, що саме він знає «нервові точки» окупованого регіону і вміє не давити на них, а пропонувати хоча б часткову «терапію».
Самі донеччани кажуть: їм важливі саме «свої», і не тому, що вони ближчі, а тому, що вони дають особливий контент, вкрай важливий для українців в окупації. На центральних каналах дуже мало новин про життя окупованих територій — лише суперзначущі факти (вбивство когось, «націоналізація» підприємств тощо), а іноді самі дончани або луганчани потребують знати, що в їхньому місті горів ринок або повісили жовто-блакитний прапор. Місцеві ЗМІ того не розповідають. А такі новини людям в окупації потрібні не лише заради інформування, а й заради відчуття, що про них не забули. Поруч з новинами — меседжі від експертів, влади, активістів, волонтерів, військових. Саме вони й є першим кроком до інформаційної деокупації регіону.
Окупований Донбас, змучений російським нав’язуванням інформації, наразі не потребує контрпропаганди. Бо це майже те ж саме, що й пропаганда російська: агресивне, нав’язливе «виправлення» думок. Кожному жителю Донбасу, який чекає на Україну, потрібно інше. Йому сьогодні важливо почути, що про нього пам’ятають. Що робиться щось, що допоможе його краю повернутися додому. Що його не вважають колаборантом за те, що він залишився в окупації. Що про нього не забули взагалі. Що він — не ворог, і це, мабуть, найголовніше.
Україні була б потрібна програма з умовною назвою «Ти — не ворог», але її ніхто не пропонує. Це роблять лише окремі журналісти — за власної ініціативи. І зусиль одних телеканалів недостатньо хоча б тому, що не всі можуть їх почути.
Супутник — доволі дорога іграшка, і він є не у всіх. Більшість донеччан в окупації мають дуже середній достаток, тому їхні телевізори транслюють «пропаганду по кабелю» — це максимум, який вони можуть собі дозволити. Виручає лише інтернет, але й у ньому не знайдеш усього. «Ох, якби хоча б один канал пробивався! Тут їх зовсім немає», — каже «Дню» дончанка Валерія, в якої немає «тарілки». «В кого є супутник — ті, звісно, щасливці. У них ловлять усі канали. Окрім місцевих. Ми дивимося через інтернет, але лише якісь окремі програми — частіше розважальні. Або новини (зазвичай «1+1» або СТБ). Вони он-лайн краще за все йдуть», — ділиться вона.
І Валерія додає: окупованим територіям потрібні навіть не стільки якісь конкретні канали, скільки просто українське мовлення. «Нам не вистачає української мови. Раніше вона звучала якось ненав’язливо, але завжди фоном. Зараз її взагалі немає. Нещодавно сіла в таксі, а таксист розмовляє українською, і я із ним усю дорогу теревеніла!» — розповідає Валерія.
Для таких людей, як вона (а таких людей багато), почута краєм вуха українська мова — це не ознака випуску новин. Це ознака того, що не все ще втрачено, бо якщо телевізор почне говорити українською, це стане символом повернення нормального світу.
Як одностайно підкреслюють донеччани, Міністерство інформаційної політики та влада у цілому не роблять нічого для інформаційної деокупації, окрім видобутку малозрозумілих концепцій. Концепції — важлива річ. Але сьогодні Донбасу потрібно не планування майбутнього, яке ще невідомо коли прийде, а робота над сьогоденням. Донбас потребує підтримки прямо зараз. Якою вона має бути? Окуповані регіони вже втомилися від новин, в яких вони поміж рядків шукають якогось пояснення, що з ними буде далі. Вони потребують цього пояснення тут і зараз. Простими, чіткими й (бажано) обнадійливими словами. Сухої мови фактів тут буде недостатньо, але й лірика без фактів викликатиме відторгнення. І це означає, що потрібен особливий збалансований контент, і його лише починають виробляти.
Цей контент не мусить містити виховання, бо Донбас зараз поки що не треба виховувати. Там немає місця для нав’язування, бо Донбас не чекає, щоб за нього все вирішили. Він потребує «терапевтичного контенту». Щоб це було й лікування від шаленої пропаганди, і водночас «щеплення» від іноді доволі жорстких оцінок українських ЗМІ, які звучать зараз і ще звучатимуть у процесі деокупації. Щоб ці оцінки потім не стали холодним душем для тих, хто пережив окупацію. Повернення територій може початися з інформаційного єднання: коли людина навіть у глибокій окупації відчуватиме себе частиною загального для всіх випуску новин. І це можна зробити саме «через телевізор». Бо він дає ілюзію, що оця людина в кадрі говорить саме до тебе.
Альтернативна розшифровка абревіатури «ДоТБ» — «До ТеБе»: канал, який промовляє «для тебе», для конкретного глядача. І людина, що залишилася сам на сам з окупантом, варта того, щоб їй так прямо й говорили: «Ми робимо це для тебе, бо ти не один». Для тебе — означає, що ти так само, як і раніше, маєш дуже велике значення.
