Кремлівські «голови, що говорять» час від часу намагаються виправдати агресію Росії проти України, посилаючись на операцію НАТО проти Югославії. Але на одному прикладі – обстрілі держтелерадіо Сербії - можна побачити, чому це порівняння є абсолютно неадекватним.
«СОЮЗНА СИЛА»
Операція НАТО «Союзна сила» (Operation Allied Force) проти Союзної Республіки Югославія (до якої тоді входили Сербія і Чорногорія) почалася тому, що югославське керівництво провалило мирні переговори щодо врегулювання конфлікту в Косово.
Під час переговорного процесу, що тривав в лютому-березні 1999 року в Рамбуйє і Парижі (Франція), сторони не змогли ні про що домовитися. Президент СРЮ Слободан Мілошевич не захотіли підписати погоджені міжнародною спільнотою та косовськими албанцями пункти угоди і вивести з Косово югославських силовиків в обмін на роззброєння косоварів та введення міжнародних миротворців.
Збройний конфлікт продовжувався, кількість албанських біженців з Косова збільшувалася. Надходили відомості про масові вбивства сербськими військовими мирних албанців… Північноатлантичний альянс вимушений був втрутитися, щоб попередити подальші воєнні злочини режиму Мілошевича.
Військово-повітряна операція «Союзна сила» розпочалася 24 березня 1999 року і тривала 78 днів. Закінчилася операція підписанням мирного договору в македонському місті Куманово 9 червня 1999 р. Після цього югославські військові залишили Косово. Війна припинилася.
В ході операції «Союзна сила» в переліку цілей НАТО були військові та інфраструктурні об’єкти у Сербії та Чорногорії.
Так, рівно 23 роки тому, 23 квітня 1999 року, крилата ракета влучила в будівлю державного Радіо і телебачення Сербії, звідки здійснювали мовлення три телевізійні канали та чотири радіостанції. Атака відбулася вночі, під час випуску новин, о 2 годині 6 хвилин. В той час на роботі було понад 100 працівників, що забезпечували трансляцію програм. Будівлю було зруйновано. Загинуло шістнадцять співробітників РТС, кілька людей було поранено.
В сербський телецентр поцілили через те, що югославські державні медіа були визнані пропагандистською зброєю, частиною військової машини тодішньої югославської влади.
ЖЕРТВИ ПРОПАГАНДИ
Треба зазначити, що тезу про участь в державній пропаганді сербські телевізійники не оспорювали.
23 травня 2011 року, через 10 років після падіння режиму Слободана Мілошевича і через 5 років після розпаду державного союзу Сербії та Чорногорії, керівництво РТС в спеціальній заяві вибачилося перед громадянами країни і мешканцями всього регіону за те, що в 1990-х роках програми телерадіокомпанії містили наклепи та розпалювали ненависть та ворожнечу.
Сербські телевізійники визнали, що це діяльність була частиною пропаганди тодішнього авторитарного режиму і завдала моральної шкоди честі та гідності представникам опозиції, національних та релігійних меншин у Сербії, а також сусіднім народам і державам.
У своєї роботі РТС зобов’язалася бути незалежною та реалізовувати принципи верховенства права, соціальної справедливості, громадянської демократії, захищати права людини і права меншин та відданість європейським принципам і цінностям.
Сьогодні сербські телевізійники намагаються триматися заявлених рамок.
Так, на 23-ю річницю бомбардування телецентру, сербські журналісти, окрім традиційних звинувачень на адресу НАТО, також із сумом констатували: велика кількість жертв в зруйнованому епіцентрі пояснюється діями югославського керівництва.
До бомбардування телецентру жодна будівля, яку бомбили в Белграді, не була наповнена людьми так, як це було із РТС, бо інші адміністративні будівлі вчасно евакуювали. Працівники РТС також вірили, що у разі небезпеки їх заздалегідь попередять, але ці сподівання не справдилися.
За даними Human Rights Watch, західні інформаційні організації, які використовували потужності сербського телерадіоцентру для передачі матеріалів з Югославії, були попереджені представниками НАТО, що головний офіс РТС буде підданий нападу. Влада Югославії також отримала відповідну інформацію, але телевізійників чомусь вирішили не евакуювати.
Сьогодні журналісти РТС не виключають, що урядовці та керівники державного телеканалу 23 роки тому не провели евакуацію із пропагандистських міркувань. Бо для тодішнього режиму було вигідна велика кількість жертв серед журналістів…
У 2002 році, вже після повалення Мілошевича, сербський суд засудив колишнього директора РТС Драголюба Мілановича на десять років через те, що він не забезпечив безпеку своїх співробітників. Як встановив суд, керівник Радіо і Телебачення Сербії навмисне не виконав розпорядження уряду про евакуацію працівників телерадіостанції, хоча знав, що будівля РТС може стати мішенню для бомбардування. Він мав вивезти з будівлі в центрі Белграда працівників та обладнання, але чомусь вирішив цього не робити.
ВИРОКИ ПОПЕРЕДУ
Намагаючись сьогодні використати в пропагандистських цілях події більш ніж 20-річної давнини, російські пропагандисти «забувають» розказати всю правду.
• Операція НАТО «Союзна сила» була вимушеною і стартувала після категоричної відмови керівництва Югославії домовлятися про компроміси для мирного вирішення конфлікту.
• Залучення НАТО було короткотерміновим і мало на меті чітку ціль: зупинити злочини проти албанців в Косово, загалом зупинити війну. Альянс не проводив сухопутної операції, не захоплював території. Військові НАТО не здійснювали «килимові бомбардування» мирних міст.
• Багатьох жертв серед мирного населення Югославії, як показує приклад із сербським телебаченням, можна було б уникнути навіть в розпал військової операції НАТО. Але саме пропагандистські задуми тодішньої югославської влади цьому завадили.
• Воєнні злочини режиму Мілошевича проти косовських албанців не були вигадками та пропагандою – на відміну від заяв Кремля про «геноцид мешканців Донбасу» з боку київської влади.
Обвинувачення проти югославської влади підтвердив міжнародний трибунал в Гаазі. П’ятеро сербських військових і державних діячів часів війни, серед яких віце-прем’єр Союзної Республіки Югославія Никола Шаїнович та командувач Приштинським корпусом югославської армії Владімір Лазаревич, визнано винними у злочинах під час воєнної кампанії в Косово — вбивстві понад 11 тисяч та депортації близько 700 тисяч косовських албанців. Колишній президент Союзної Республіки Югославії Слободан Мілошевич, який проходив і в косовській справі, помер від серцевого нападу в гаазькій в’язниці до винесення вироку.
Рішення трибуналу щодо російсько-українського конфлікту ще попереду. Але якщо не перевертати, як це робить кремлівська пропаганда, все з ніг на голову, і без слідства є очевидним, хто є агресором, що тероризує мирне населення, а хто вимушений захищатися і захищати від винищення цілий народ.
