Я навчилась читати в чотири рочки. Поки інші дівчатка длубались в носі і шили платтячка своїм лялькам, я читала «Незнайку», «Денискины рассказы» і знала на пам’ять всього «Конька-горбунка». Я і досі можу його продекламувати. Мій роман з книжками розпочався в глибокому дитинстві, а от шити я так і не вмію…
В першому класі я вже читала 125 слів на хвилину. Хоч я і досі не розумію, якому довбню прийшло в голову придумати такий вид оцінювання. Але тоді я страшно собою пишалась, бо більшість моїх однокласників ледве до 30 слів дотягували. Ах, ця дитяча безпосередня гординя…
В 7 років зі мною сталася перша серйозна книжка. І це було страшне… За два дні я ковтнула «Анжеліка. Путь в Версаль», а нудило мене потім тижня три. З того часу я ненавиджу цю серію книг, фільми про Анжеліку і її «Жофге», ну і все французьке мені якось не дуже. Я навіть в Париж не хочу.
В моєму житті було не дуже багато поганих книжок. Більшість з них входили до шкільної програми з української літератури, трохи менше – до літератури зарубіжної. В школі я читала багато, все і навіть більше. Якщо завдання було «прочитати на вибір», то я читала всі варіанти і цим заслужила любов однокласників, адже могла всі 45 хвилин уроку займати вчителя своїми роздумами і висновками. Саме тоді я перечитала всього Франка, Толстого, Достоєвського, Купріна, Гюго, Дюма, Гемінгвея, Маркеса і ще багатьох інших. Саме тоді я кілька разів ледь не потонула у ванній, проливаючи гіркі сльози над «Листом незнайомки» Цвейга, «Перевтіленням» Кафки і «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» Белля. Саме тоді я стала книжним черв’яком. З книжками мені часто комфортніше і затишніше ніж з людьми.
Вже у зрілому віці у мене розпочався роман з сучасною українською літературою. Першими у мене були Кідрук з його «Навіженими» і Ушкалов з лейтенантом Галіма Абізяна («БЖД»). Це був справжній феєрверк, вибух, естетичний оргазм. Ці стосунки тривають досі. Правда, партнерів побільшало і стать їх не має жодного значення. Я безмежно щаслива, що українська література настільки різножанрова і харизматична. Кокотюха, Лис, Карпа, Кідрук, Коломійчук, Корній, Доляк, Павлюк, Бату, Винничук, Курков, Жадан, Дереш – мої партнери по недоспаних ночах і неймовірному задоволенню.
Сьогодні я читаю більше 70 книг на рік. З них всього лише 3-4 розчаровують мене. Я давно випрацювала в собі перфектний літературний смак (і лише спробуйте зі мною посперечатись) та хорошу інтуїцію.
Якщо говорити про жанри, то моїми улюбленими, без сумнівів, є антиутопії, трилери та детективи. Дуже люблю історичні романи і фентезі. До недавнього часу не любила фантастику, але потім зі мною стався Гайнлайн і його «Двері в літо», після чого я перечитала море Веллса, Азімова та Бредбері. З чим не склалось, так це з жіночими любовними романами. Сил моїх не вистачає на ці рожеві ванільні шмарклі. Правда, «Віднесених вітром» люблю, перечитую інколи. Але це ж не про любов, правда?..
Коли б Ви в мене спитали про п’ять моїх улюблених книжок (і коли б не спитали), то я б, мабуть, назвала «Тінь Вітру» Сафона, «Знедолених» Гюго, «Сто років самотності» Маркеса, «Американську трагедію» Драйзера і «Вино з кульбаб» Бредбері. Поки перелічувала, згадала ще з десяток улюблених. Особняком і поза конкуренцією стоять Толкін, Роулінг і Кінг. Ці троє просто боги якісь: Зевс, Аїд і Посейдон світової літератури.
А от чого не люблю, так це Айн Ренд, Паоло Коельо, Грегорі Робертса, Джеймса Джойса і Люко Дашвар. Я чесно пробувала читати всіх. Але чи то книги дійсно погані, чи то я не доросла до такої просвітленої і розумної літератури.
А ще не читаю літературу з особистісного зростання. Просто бісить… Мене мої 155 сантиметрів і стервозний характер цілком влаштовують. Куди мені рости?
Читання – це моя можливість побути на одинці з собою, заховатись від світу, наповнитись знаннями і враженнями. Хороша книжка – це вчитель, партнер, друг і порадник. Я ніколи не читаю двох книг одночасно… Це ж, наче спати з двома чоловіками. Віддаватись треба чомусь (чи комусь) одному.
