Головною зброєю нацизму, який наші дідусі перемогли в далекому 45-му році, був цинізм. Не чисельність армії, не танки та літаки з кораблями, а цинізм, відверта брехня, підміна понять, апеляція до низьких потреб людини, спекуляція на слабкостях, пороках, вадах. Нацизм подарував німцям відчуття власного значення, переконавши у винятковості. Нацизм перетворив історію у казку, у захопливе оповідання, де головним висновком був - Німеччина понад усе!
Дуже важко дивитись зараз на те, як "святкує" Луганськ День Перемоги. Здається, що доля зле пожартувала на Сходом України. Рафінований цинізм фашистів, які під стволами автоматів переконували місцеве населення понад півстоліття назад в тому, що українці будуть мати кращу долю в складі Третього Рейху, тепер взяла на озброєння інша держава, інший народ. Народ, з яким зокрема мій дід стояв пліч-о-пліч проти фашиста, на землях якого він проливав власну кров, захищаючи домівки і сім’ї цього народу.
Як можна назвати святкуванням фарс, на який більшість людей просто боялась прийти? Вистава з триколорами, двоголовими гербами в руках ветеранів та славнозвісним танком Т-34, що нещодавно терористи для чогось поцупили з постамента та катались по центру міста. Як можна сприйняти постановочне дійство, де до справжніх героїв Великої Вітчизняної Війни "примазуються" терористи, що нещодавно роздали всім охочим по паспорту 500 автоматів і називають себе "визволителями"?
Це біль, огида і образа, яку ще довго не забудуть українці - нащадки тих, хто загинув за свободу цієї землі від окупанта і, як заведено казати, мирне небо. Те саме небо, яке дійсно ще місяць назад було мирним. Луганськ чекав на весну і вона несміливо проганяла морозні дні, розтоплюючи сонцем зимовий настрій, аж раптом...
За якийсь місяць Луганськ перетворився в епіцентр бандитизму, анархії, безвладдя, грабежів і вбивств. З жахливої події розпочався цей святковий день у Луганську. Сім’я бізнесмена з Антрацита, вирішивши продати свій бізнес і полишити містечко, вночі вивозила два власних джипи. Чоловік, жінка і їхня десятирічна донька вночі прямували до кордону з Росією. Позаду залишилось рідне місто, яке останнім часом поглинув рекет та бандитизм. Не доїхавши з десяток кілометрів до прикордонного посту Должанський, біля чергового бандитського блок-посту так званої "Донецької Народної Республіки" в селищі Новоборовиці, два авто були розстріляні. Терористам надійшла по рації інформація про пересування на джипах представників Правого сектору. Джипи буквально були начинені кулями від автоматів. Вбивці втекли, а з розбитого скла чувся плач і стогін дівчинки. Поранена, але жива, вона стала свідком розстрілу власних батьків.
А зранку мер міста Луганська Сергій Кравченко тиснув руки представникам так званого "Народного ополчения". Імпотенція політичної волі чи відверта зрада? Криваво-червоні стяги в цей день як ніколи нагадували про смерть, а триколори про імперський цинізм та підступну зраду. Той самий цинізм, яким дихав колись фашист. Ту саму зраду, яку можна побачити в очах керманичів області. Через 70 років після Перемоги над окупантом Луганську довелось потрапити в полон озброєного загарбника, місцевих поліцаїв і обраних народом Іуд.
