Те, як висвітлюють соті роковини жовтневого перевороту наші ЗМІ, наочно демонструє їхню олігархічну природу і той факт, наскільки власники медіа далекі від суспільно значущих проблем. Але проблема навіть не лише в цьому, а в редакційній політиці й, у свою чергу, розумінні журналістами важливості проблеми. Хіба треба бути глибоким фахівцем-істориком, щоб збагнути: значна частина наших проблем сьогодення бере початок і сягає своїм корінням саме в трагедію жовтня 1917 року. Яка є аж ніяк не тільки внутрішньоросійською бідою — а поширилася на всі країни пострадянського простору. Можливо, нашим мас-медіа варто присвячувати програми і сторінки не лише щоденним аваріям і «мискоборству», а бодай глибше замислитися? Запросити у студію кілька істориків, як-от Станіслава Кульчицького, змоделювати серйозну розмову, в чому були причини жовтневого перевороту і що нам робити зі згубними трендами, зокрема популізму, який бере свій початок саме у 1917 році. Особисто я до слова «популізм» ставлюся обережно, але не можна заперечити факту, що саме Ленін як ніхто був злим генієм цієї технології. Невже ми не можемо поставити перед суспільством запитання: що нам робити сьогодні з усім цим?
Наскільки я побачив, 7 листопада у програмній сітці українського телебачення лише «Перший Національний канал» показав фільм «Моя бабуся Фані Каплан». Може, хтось вважає, що цього досить, але сумнівно. Все ж таки цей фільм зроблений за лекалами сучасного популярного кіно — з усіма плюсами, але й мінусами такого підходу. І крім цього фільму, перемикаючи канали 7 листопада, я знайшов... аж нічого. Журналісти і власники наших телеканалів вважають тему червоної контрреволюції не вартою уваги? Якщо суспільство сприйме такий підхід, на нас чекає дуже сумне майбутнє. Йдеться про деградацію суспільної свідомості й сліпоту щодо нашого минулого, яке визначає і сьогодення, і майбутнє.
«День» та деякі інші серйозні друковані органи вже писали про проблему «сліпоти» українського медіаринку, але віз і нині перебуває там же: не академічні наукові дискусії, які апріорі розраховані на вузьке коло причетних, а потрібен популярний формат, але використати його для серйозної розмови. З істориками, громадськими діячами, мінімумом політиків — це не тільки можливо, а й потрібно було зробити. Натомість бачимо викривлення суспільної свідомості. Враховуючи, що 70% наших співгромадян «споживає» інформацію, на жаль, із телебачення, а не газет чи інтернету, ситуація стає загрозливою.
