Нині настав час, який випробовує все: метал, землю, техніку, а головне –людину! Вікова орда, яка, наче той вулкан, що періодично підіймає брудну магму зі своїх глибин – вибухнула. Вони готувалися давно. Їм муляла Україна ще від початку свого окрилення у 1991 році. Відтоді вони готувалися повернути наш гордий народ у своє бараняче стійло. І тепер наважилися. Цинічно, відверто, як фашисти!
Однією з перших територій, яка трапилася на їхньому шляху – моя рідна Сумщина. Край особливий. Область, до якої у 1939 році ввійшли частини Харківської, Полтавської, Чернігівської областей, за час свого існування проявила життєздатність та зуміла акумулювати кращі глибинні риси, притаманні Харківщині, Полтавщині, Чернігівщині.
Я – з «полтавсько-харківського куща». Село мого давнього волелюбивого козацького роду – Вільшана, що на межі колишніх Харківської та Полтавської губерній. Далі мої предки розселялися по ближніх вільних землях і оселилися в невеличких Тимченках, де такі чорноземи – хоч на хліб намазуй! Замість масла.
Вільшана ніколи не було закріпаченою, там жили козаки, як в разі загострень вирушали на війни, як і мій прадід – Іван Хомович Гриценко, що відправився на своїх волах на Кримську війну... Від нього передалася велика ікона Іоана-воїна, мальована на гартованому металі, що домі є оберегом нашого роду.
І ось тепер небесний покровитель українського козацького воїнства став на захист рідної землі. З неба.
Суми. Охтирка. Тростянець. Конотоп. Шостка. Ромен. Я знаю ці міста! Я в них бував по декілька разів і знаю багатьох людей. Там досі живуть мої численні родичі й друзі. І я бажаю їм захисту від небес і від українського війська, а ще, звісно, самозахисту, на що вони спроможні!
Хтось через протяжний кордон з московією вважав Сумщину інфікованою «руськім міром». Цього ніколи не було. Вплив був. Намагання «розчинити» українців російською синильною кислотою був також. Але народ від того лишень загартовувався. Це правда. І цю правду тепер бачить увесь світ. Мої земляки демонструють, як вони люблять свою землю, як дорожать нею. Щораз, спілкуюся з ними телефоном не почув жодного натяку на розпач а чи зневіру. Тільки – боротьба!
Сумщина витримала удар однією із найперших. І тримає його дотепер. Переконаний – буде тримати!
… Колись я написав текст, який згодом став гімном Сумського земляцтва. Там є такий приспів:
«Ми - діти Слобожанщини, Полісся і Гетьманщини,
Серця у нас гарячі і душі молоді.
Ми край наш возвеличимо і славу наших пращурів
Примножимо, примножимо, примножимо в труді!»
У цьому тексті про мирний край не було жодного слова про війну чи натяку на неї. Бо ми – мирна нація. Але тепер воістину мої земляки перевтілилися з трударів у воїнів та разом з українським військом боронять свою землю від болотяної орди. Славень Сумського земляцтва свого часу був записаний у виконанні нашого земляка народного артиста України Анатолія Мокренка разом із хором Національного радіо. І тепер при його звучання бачу, як з небес спускається образ вольового, непокірливого Анатолія Юрійовича Мокренка і б’є в набат разом зі своїм народом!