Новий голова правління Суспільного мовлення одночасно стикнеться з кількома серйозними проблемами.
Перша — технологічна. Перший канал тільки за назвою перший. Фактично ми маємо застарілого морально та технічно величезного «монстра».
Друга — філософська. Працівники українського державного телебачення допрацювалися до того, що вони втратили навіть первинну організацію НСЖУ. Вони мають визнати професійні стандарти та принципи Міжнародної Федерації журналістів. А саме НСЖУ є дійсним членом цієї поважної світової організації.
Третя проблема — кадрова. Міжнародні організації готові профінансувати створення сучасного ньюз-руму. А хто там буде працювати? Головна вада підготовки начебто журналістів в Україні — це відсутність онлайн мислення. Прямий ефір — це запорука відсутності цензури. Тобто, забезпечення свободи слова. Але прямий ефір потребує фахівців, яких з навчального закладу виховували в умовах… прямого ефіру. А це сьогодні забезпечується тільки у Коледжі преси та телебачення. Але з нами ніхто не тільки не консультувався, але навіть не питав нашої думки.
Четверта проблема — моральна. Ми маємо відібрати у редакцію новин моральних редакторів та репортерів. Вони повинні мати людську порядність та професійну. Тільки випускники Коледжу преси та телебачення з 2004 року дають Клятву репортера, яка сформована на засадах етичних принципів МФЖ. Принципи та стандарти професійної журналістики мають стати визначними для суспільства та всіх, хто буде створювати нову редакцію новин.
П’ята проблема, з якою зіткнеться керівництво Суспільного — низький рівень медіа грамотності. В усіх концепціях розповідь про країну мрій. А ми сьогодні маємо найменший показник на 10 000 населення, які мають можливість доступу до телебачення. При чому розповідь, що вони всі «сидять» на дівайсах не враховується. Цифрове телебачення — це зобов’язання держави, як члена Ради Європи. Тому Україна найближчим часом має створити умови доступу до якісного цифрового мовлення. І, на мій погляд, саме регіональні державні мовники гальмували цей технічний прогрес.
Тому є величезне прохання не витрачати час та гроші платників податків та не витрачати 100 років на самостійне вивчення досвіду. Коледж преси телебачення та наш професорсько-викладацький склад вивчив досвід США, Британії, Польщі, Німеччини, Франції, Чехії, Латвії, Естонії, Туреччини, Австрії, Чорногорії та навіть Китаю. І маємо разом з газетою «День», яка, по суті, є друкованим змістом Суспільного ТБ, розробити спільний план дій. І це цілком нормально, коли Суспільне стає платформою не тільки для особистостей, але і для організацій, які постали та розвинулися у Незалежній Україні, завдяки яким ми набули саме тієї Незалежності, про яку навіть не мріяли міжнародні організації.
Ми маємо пам’ятати, що саме «невдахи»-експерти міжнародних організацій відповідали за демократизацію Росії. І саме сьогодні вони мають визнати, що повернення зараз вже не до часів «холодної» війни, а знову для справжньої війни, — то це їх прорахунок у «розмінуванні» РФ з початку 1991 і до 2005 року.
Тому, повертаючись знову до теми створення Суспільного, ми маємо нагадати молодому поколінню, як швидко було організовано Суспільне у Росії. Як швидко втратили Влада Лістьєва. Я з ним був не тільки знайомий, але і мав можливість спілкування. Тому маю надію, що можу говорити про це. Ми маємо нагадати суспільству, як яскравий проект НТВ земітував розвиток демократії. Росія тоді завдяки Гайдару, Немцову та Чубайсу під впливом небезпеки комуністичного реваншу 1993 року пішла по шляху «шлунку». Пам’ятаю історичну суперечку експертів. Ми з братом В’ячеславом Головченко поверталися до Миколаєва створювати Коледж преси та телебачення та боротися за свободу слова, демократію, відкрите суспільство, інформаційне суспільство та ринкову економіку. А російські реформатори — вони вирішили, що не час розвивати свободу слова, а головне «набити» шлунок люмпен-пролетаріату. Вони не повірили в своїх вільних громадян. Тим більше у громадянське суспільство.
Україна 15 вересня 1993 року створила Коледж преси та телебачення. Ми встигли. Тому що у жовтні 1993 року Росія пішла по іншому шляху. Світ на важливій історичній вузловій втратив шанс перемкнути стрілку. У 1995 році ми втратили яскравого Влада Лістьєва — першого голову правління ОРТ.
Ми маємо, шановні імітатори, чітко розуміти, що відповідальність за історичні промахи — вони іноді і у людських жертвах. Хоча про що?
Вони і вчора, і сьогодні борються виключно за гроші та владу. А ми намагалися 24 роки говорити про змісти. І маємо найкращу плеяду випускників, які принаймні не брали участь у брудних оборудках, а створювали нову українську еру журналістики. Справжньої — фактичної! Репортерської! Ми мали талісман з першого дня — «акула пера», тому що радянській агітпроп називав їх «буржуазними пісаками».
Ми 20 років свідомо боролися за реформування державного телебачення та комунальних друкованих ЗМІ.
А сьогодні нам розповідають, якими вони мають бути.
Ми першими впроваджували в Україні проект «Інтернет для журналістів», а сьогодні приємно чути про перспективу Інтернету від тих людей, які взагалі нічого не розуміють у цих змістах. Тому шановні колеги, для всіх ми чітко наголошуємо — не дамо провалити ці реформи. Вони мають бути успішними.
Ми маємо впровадити цифрове мовлення.
Ми маємо змінити філософію «від ЗМІ до ЗМК» — від засобів масової інформації до засобів масової комунікації. Тому що це важливо у демократичному суспільстві. Ми маємо спілкуватися, а не інформувати один одного.
Так, ми від сьогодні маємо створити справжнє Суспільне.
Вітаємо пана Зураба Аласанію з перемогою. Запрошуємо його на ХХ Міжнародний конкурс шкільних медіа 27-29 квітня у Миколаєві. І пропонуємо разом з нашим регіональним навчальним каналом ТАК ТV провести трансляцію церемонії нагородження найкращих українських юнкорів та юнкорів 13 країн світу! Це просто нова можливість для України надати нових цінностей світу та Європі!
За перемогу демократії!
Гліб ГОЛОВЧЕНКО, секретар НСЖУ, директор Коледжу преси та телебачення, генеральний продюсер ТК ТАК TV, лауреат державної премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності, заслужений журналіст України, кандидат педагогічних наук
