Лютий остаточно переконав українців: до традиційного переліку національних рис варто додати ще одну – відтепер і назавжди бути напоготові. Бути напоготові захищати і воювати за свою землю, навіть коли помре путін, шойгу, їхні онуки, а росія розпадеться на сотні незалежних і дуже демократичних держав. Бо як і тисячу років тому, наші кордони з московією – це завжди небезпека, підступність, зрада, кров.
Відтепер і назавжди Україна – це військова держава, де всі знають багато про найсучасніші види зброї, орієнтуються в техніках ведення бою, вміють правильно поводитися в разі небезпеки й тривоги, люблять і поважають свої ЗСУ. Відтепер і назавжди мир для нас – не очікуваний безкінечний стан спокою і відпочинку, а перерва на гарт, тренування, навчання і модернізацію. Я, звичайно, не проти, щоб перерва ця тривала століттями, але від 24 лютого – я реаліст.
Та коли ми говоримо за озброєння і тренування, пам'ятаймо, наша війна з росією не технологічна, а ідеологічна. Війна не за територію на мапі, бо московити й так найбільша країна боліт і таборів світу, а за місце в історії. Отже, всі ми повинні стати не лише воїнами, а й істориками. Знання власної сили, імена предків, їхній досвід і навіть помилки здатні пояснити ніби непоясненне, передбачити непередбачуване і перемогти нібито непереможне. Тому увесь світ так дивується нашій несподіваній стійкості перед нібито другою армією світу, а ми ж то знаємо, хто вони, а хто ми. І перемога за нами, воєнна та історична, так було завжди з часів Київської Русі й так буде завжди, допоки ми озброєні знаннями, люттю, джавелінами й байрактарами, звичайно.
У всесвітній день історика я хочу привітати усіх українців із тим, що в протистоянні з дияволом ми зберегли світло, що наші вчені й дослідники, подеколи ціною власного життя, врятували для нас історичні джерела сили, що в наших школах і на наших вулицях тривають дискусії про княгиню Ольгу і Павла Скоропадського, а на майданах Києва Бандера досі воює з кадирівцями. Хочу подякувати Українському Інституту національної пам'яті й величній бібліотеці газети “День”, краєзнавцям і музейникам, відомим історикам і бабусям, що переповідають молодість своїм онукам. І так, сьогодні всі українці – всесвітні історики, бо на полях наших битв ми творимо не що інше, як нову всесвітню історію.
