Діти дуже часто вигадують собі друзів. Хлопчик, який живе під ліжком. Дівчинка, яка живе у шафі. Саме їм діти довіряють свої таємниці, від них чекають допомоги, вони здаються значно кращими за реальних Таню та Сергійка.
Щось подібне відбувається і з українськими патріотами та лібералами. Чомусь ми весь час намагаємось шукати друзів. То в Сполучених Штатах Америки, то в ЄС, а то і в стані нашого головного ворога. А коли не виходить знайти, то в нас дуже добре виходить цих друзів вигадувати.
Для початку скажу, що у держави не може бути друзів. В політиці не буває дружби. Там є партнерство і холодний розрахунок. Ніяка спільна історія, схожість мов або антропологічних даних не є запорукою добрих стосунків між країнами. Мірило одне – «вигідно/не вигідно», третього не дано.
Я розумію, що після 7 років війни, тисяч смертей, десятків тисяч поранених, анексованого Криму та окупованих Донецької та Луганської областей, людям хочеться знайти того, хто хоч гіпотетично міг би посприяти завершенню кровопролиття і розпочати реальний мирний процес.
І величезна кількість українців знайшла собі такого уявного друга. Ним став російський опозиціонер та ліберал Олексій Навальний. Вже котрий день український сегмент фейсбуку та українські ЗМІ приділяють занадто багато уваги поверненню Навального до Росії, після отруєння, його арешту і фільму, який Олексій зняв про палац Путіна.
Видається, що українці знайшли в особі Олексія месію, який прийде на місце кровожерливого тирана, врятує свою країну, а за одно і нашу.
Я ніколи не мала ілюзій про «хороших руських». Я дуже любила історію і вивчала її не по канонічних підручниках, затверджених совковими функціонерами Міністерства освіти, я багато читала, як документальної, так і художньої літератури. І я дуже добре засвоїла одну річ: хороший росіянин, ліберал, демократ і просто чесна людина перестає таким бути, щойно мова заходить про українське питання. Зрозуміло, що з цього правила є винятки, наприклад Нємцов і Новодворська, ну і ще, можливо, з десяток росіян. Але всі ми пам’ятаємо, що виняток лише підтверджує правило.
От Навальний не є винятком. Він саме той ліберал, ліберальність якого розбилась об Україну і повагу до її кордонів. За великим рахунком, він такий же імперець, як і всі ті, хто знаходиться у російській владі сьогодні. Будьмо відвертими, більшість росіян заражені цим вірусом: вірусом божої нареченої, старшого брата і однієї шостої суші. І абсолютно не важливо, яких політичних поглядів вони притримуються, це те, що їх об’єднує. Об’єднує значно сильніше, ніж горілка, матрьошка і балалайка.
А тепер я спробую пояснити, чому, на мою скромну думку, Навальний для України є значно не безпечнішим, ніж Путін. Так-так, я не помилилась. Я дійсно так вважаю.
За великим рахунком, Путін і путінська Росія є страшилкою для всього світу. Європейці і навіть американці переконані, що саме Путін і є тим найбільшим, і що найважливіше, єдиним злом. І коли Росія обере собі нового керівника, все кардинально, радикально і миттєво зміниться. Ви в це вірите? Я – ні.
І от уявіть, що Навальний стає наступним президентом Росії. Такий весь ліберальний, за підтримки західних демократій. Що це змінить в Росії? Як це вплине на Україну? Яким чином це відіб’ється на світовій політиці?
Звісно ж, в самій Росії можливі незначні, але дуже яскраві демократичні зрушення. Опозиціонерам буде не так страшно бути опозиціонерами, можна буде вільно виходити на мітинги, інтернет стане трохи вільнішим (ну так, про людське око), може і Кісєльов, Сімоньян і Соловйов з екранів зникнуть, але це не точно.
А як з Україною? Ну ви ж пам’ятаєте, що Крим – не бутерброд. Навальний чітко дав зрозуміти, що повертати Крим він не збирається. І у нього на це кілька причин, точніше дві: його власне імперське мислення і таке ж мислення більшості росіян, яких він точно не захоче розчаровувати. Щодо «ДНР/ЛНР», то не забувайте, що «іх там нєт» і з приходом Навального вони там не з’являться. Все триватиме рівно так само, як і сьогодні. З однією лише різницею…
І от тепер про найгірше. А ця різниця і є найгіршим. Це сприйняття Росії у світі. З приходом Навального воно різко покращиться, а його «потьомкінські реформи» лише сприятимуть цьому. Поступово з Росії знімуть всі санкції, її повернуть до Великої сімки, перетворивши останню на Велику вісімку, з нею почнуть відкрито рахуватись, торгувати і співпрацювати. А от українське питання поступово зникне з порядку денного. Так, як зникло питання Придністров’я, Абхазії та Осетії. Звісно ж, що українські політики, дипломати, митці намагатимуться нагадувати світу про нас. Ще можна розраховувати на підтримку деяких західних політиків, але цього всього буде замало. Це буде тихо і не цікаво.
На моє глибоке переконання, від зміни влади в Росії, для України нічого не зміниться. Росія відпустить Україну і решту країн, яких вважає своєю власністю лише тоді, коли сама почне розвалюватись. І от до цього нам варто докладати зусилля.
А Навального нам не варто ігнорувати, навпаки, його слід вивчати, але не як можливого друга, а як потенційного головного ворога.
