Певний час тому від знайомих у західних країнах почали надходити вістки, що збирати гроші на допомогу Україні стало важче. Чому? «Мас-медіа постійно повідомляють, що ці гроші розкрадаються чи неправильно використовуються, а замість чесних волонтерів на перший план висонулися нечесні псевдоволонтери». Зверніть увагу: це англо- та франкомовні медіа, не проросійські, а місцеві з хорошою репутацією повідомляли та повідомляють про факти такого ґатунку. В Україні також стало складніше волонтерити, хоча, звичайно, наші люди вміють долати найрізноманітніші труднощі. При цьому ледь не щоденні повідомлення про розкрадачів-псевдоволонтерів є одним із головних чинників, що утруднюють волонтерську роботу…
І тут саме час поставити собі запитання: а звідкіля мас-медіа, і західні, і вітчизняні, дізнаються про розкрадання коштів, автомобілів, тепловізорів, бронежилетів, сухпайків, ліків і багато-багато чого іншого, призначеного для задоволення першорядних потреб ЗСУ та Нацгвардії? Від поліції, ДБР і СБУ. Ще раз: від поліції, ДБР і СБУ. Які затримують тих чи інших осіб і на весь світ оголошують про свої подвиги: дивіться, яких небезпечних злочинців ми спіймали! А як же стаття 62 Конституції України («Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину».)? А ніяк! «Органи» тебе схопили – й ти апріорі винен у всіх гріхах, які вони на тебе повісили. Принаймні, таке складається враження. А ще – враження, що наразі відроджується сталінська метода – «невинуватих у нас не арештовують і не саджають», чи не так?
А тим часом наївні західні журналісти та симпатики української справи вважають: ідеться про доведені у суді злочинні дії псевдоволонтерів. Ясна річ, вітчизняне судочинство нерідко виглядає щонайменше недолугим, але все ж таки то на фронті чи на окупованій території все просто і зрозуміло – перед тобою ворог, агресор чи його маріонетка, стріляй першим, і влучно! А у тилу все зовсім інакше. Зовсім. Безліч моральних нюансів і правових норм.
Не знаю, може, я помиляюся, проте певна частина поліцейських дуже не хоче потрапити на передову, і заради цього готова як завгодно доводити свою потрібність саме у тилу. А для цього потрібна «справна цифра» - число спійманих злодюг і розкритих злочинів. Зі справжніми кримінальниками боротися складно (і небезпечно), натомість волонтери – на виду. Спокуса…
Що стосується СБУ, то ця спецслужба під орудою недавно вигнаного Баканова («лейтенанта офшорних військ», як його звали блогери) провалила все, що тільки могла. Ні, окремі структури СБУ діяли нормально і навіть добре, проте організація в цілому з своїми завданнями не впоралася. А часом діяла відверто проти інтересів Української держави – і в інтересах Російської Федерації. Згадаймо лише одне з головних звинувачень, висунутих торік екснардепу, організатору та першому командиру батальйону «Донбас» Семенові Семенченку та позаштатному агенту НАБУ, як він себе називав, Євгенові Шевченку: вони, мовляв, «організували ввезення поза митним контролем військових запчастин і товарів подвійного призначення з Росії, які згодом продавали державним підприємствам оборонної сфери за завищеними цінами». Треба коментувати чи ні? СБУ відверто підривало обороноздатність України, а балаканина щодо «завищених цін» на те, що потрібно для армії і що не купиш офіційно, - це для ідіотів. Так само діяло проти України і ДБР. Позаторік слідчі ДБР зробили небоєздатними аж три зенітні ракетні бригади ЗСУ, вилучивши клістрони – важливі прилади, які є складовими радарних комплексів. Юрій Бутусов тоді писав про це: «Клістрони для С-300 можна купити лише в Росії… Це гарантована кримінальна справа. Адже закупівля – нелегальна, постачання – нелегальне, розрахунок – готівкою, первинних документів – нема. І всі про це знають. Одначе розслідування викриє, хто і яким чином в Росії закуповував клістрони, і цих людей неодмінно візьме ФСБ, і ми втратимо канали постачання клістронів. І підставимо тих, хто нам довірився». А розпочата вже після масованого російського вторгнення справа щодо того, яким це незаконним чином призначені на експорт «Стугни» раптом опинилися на фронті та знищують російські танки? Непорядок!
Одним словом, довіри до цих «органів» у мене ( не лише у мене) немає. А їхня люта боротьба проти волонтерів (бо ж серед звинувачених у чорті-чому є авторитетні серед громадянського суспільства і військовиків особи, не йдеться тільки про відвертих аферистів) спонукає замислитись: а що буде на фронті, якщо активність і можливості волонтерського руху знизити вдвічі-втричі? Нічого хорошого – це мінімальна оцінка можливої шкоди…
…Волонтерський рух, особливо в екстремальних воєнних умовах, як нині в Україні, базувався і базується на взаємодовірі. Все оформити за тими чи іншими формами та кошторисами просто неможливо, тим більше, що не всі питання в Україні врегульовані на рівні законів, урядових постанов і відомчих інструкцій. І не всі волонтерські організації мають людей, здатних вести бухгалтерію на належному рівні, це об’єктивна реальність. Ну, а якби в перші місяці після масового російського вторгнення всі справи робилися за відповідними процедурами, що на фронті, що у тилу, то де б сьогодні був ворог? Зараз ситуація, звичайно, дещо інша, проте війна триває, тим часом названі вище спецслужби та поліція керуються зовсім іншим принципом – принципом недовіри, в підсумку сіючи у суспільстві зневіру. Перш, ніж їм суспільство довірятиме, вони мають очиститися (якщо – у випадку ДБР – це взагалі можливо), а до того варто було сконцентруватися на російській агентурі та не допускати в жодному разі, щоб викриті агенти РФ виходили під заставу, а потім спокійно тікали з України за кордон.
