Євгене Кириловичу...
Пам’ятаю той ранок, коли прокинувся від дзвінка колеги… Є дзвінки не схожі на інші. Тривожні. Так і сталось. Колега сповістив, що Вас вже немає. Скільки людей з Вами не договорили, не дослухали Вас, не допрацювали з Вами! Скільки всього ще Ви могли б зробити маючи неймовірний заряд внутрішніх сил не дивлячись на «валізу кардіограм»!
Вас зараз дуже не вистачає. Знаю, переконаний, що не було б багатьох втрат, якщо б Ви були живі. Звичайно, що неминуча була війна, яку демон запрограмував давно і про яку Ви попереджали, але при цьому робили все, щоб її якщо не допустити, то хоча б відтягнути для нарощування власних сил. Зрештою, якби в свій час Ви стали Президентом, то її взагалі можна було б уникнути (Ваша роль в тому що Крим залишився українським в 1994-му тому доказ!). І не тільки її. Не відбулось би утворення грабіжницького кланового олігархату, який в критичний момент кудись подівся разом зі своїми мільярдами. Він, олігархат, насправді нікуди не зник, він просто втік, бо поки що «ловить нечего», а шкуру разом з мільярдами рятувати треба. Не були б розтриньканні та навіть знищені стратегічні об’єкти про які тепер лише ниють та зітхають. Не була б Служба безпеки, яку створили Ви і задали державницький тон служіння спецслужби країні, перетворена на комерційне «товариство з обмеженою (!) відповідальністю». Взагалі, багато чого було б по-іншому. На жаль в тексті часто доводиться використовувати літеру «б». Бо якийсь недолугий стрілочник, який прийшов до влади в 1994-му році, переставив рейки не на той шлях і потяг нашої держави стрімко попрямував під укіс. Але навіть наприкінці Вашого життя Ви, як боксер, клінчували московського звіра в Мінську. За рахунок власного здоров’я, яке і без того було витрачене, в тому числі внаслідок «дивних» автомобільних аварій. Ви не давали цьому звіру люфту для можливості нанести вирішального удару. Потім Вас не стало і до масштабного вторгнення залишалось всього тільки півроку. Знаю, як безпосередньо відповідальні особи не прислухались до Ваших порад на початку подій 2014-го. Замість того… ділили портфелі, коли ворог був біля воріт. А тепер в 2022-му вже й ні до кого було звернутись за такими порадами… Що ж Вам завжди доводилось боротись з ворогами як зовнішніми так і внутрішніми. А ще намагатись просвітити народ в тому числі і через інтернет. Робота, яку Ви називали невдячною, але потрібною.
Це той випадок, коли народ дивиться ток-шоу, слухає популістів, а не професіоналів і йому Карабаси Барабаси вставляють чужі очі. Тому він і не бачить в надважливий, вирішальний момент свій шанс, який був у нього ж під власним носом! Так він не розгледів Вас в 1999-му… Так багато хто не зрозумів Вашу роль по цей час. Так народ блукає серед трьох сосен досі. Тільки ціна такого блукання вже не вартість хліба, а кров. Справжня людська кров тих, хто в тому числі народився вже після 1999-го і не несе відповідальності за помилку вибору того вирішального для нашої новітньої історії року.
Ви пережили багато. Витримали неймовірні випробування. Лише можна здогадуватись яку фізичну біль Вам доводилось терпіти з невимушеною оксамитовою посмішкою. Ви могли з’явитись в товаристві і настрій оточуючих змінювався на позитив. З одного боку усвідомлюєш, що перед тобою Марчук (!), а з іншого наче рідна людина. Таким могла бути лише дуже глибока Людина. Таким могли бути лише Ви.
Для цього потрібен був стрижень і неймовірна сила волі! Сила волі, яка зараз нам потрібна всім. Як Ви неодноразово казали: будемо оптимістами!
Пам’ятаємо і вдячні!
Валентин ТОРБА, «День»
