В’ячеслав Липинський (1882‒1931) – український геній, політична концепція якого дала нове якісне звучання українському національному відродженню Новітньої доби. Його система координат розвитку суспільства значною мірою могла б спростити розуміння як і за якими правилами має розвиватися модерна українська нація, які критерії має встановити держава для співіснування з нею.
В. Липинський став першим, хто взяв на себе сміливість заявити публічно про такі прагнення українців, сформулював систему державотворення, на яку мало опиратися сконсолідоване національне громадянство. Свою власну життєву позицію, до якої намагався долучити своїх прихильників, вчений означив у своїй праці «Листи до братів-хліборобів». «Я намагався змінити спосіб думання, – наголошував він. – Замість способу думання пасивного “фаталістичного” – мовляв, Україна сама зробиться – я хотів дати спосіб думання активний, динамічний: що і як ми, Українці, повинні робити, щоб була, щоб здійснилась Україна».
Червоною ниткою через весь політичний трактат В. Липинського «Листи до братів-хліборобів» проходить осмислення ним понять «нації» і «держави». Він вважав, що лише після постання української держави сформується українська нація, яка об’єднає всіх громадян України без різниці національної, соціальної, політичної та релігійної приналежності. «До української нації через українську державу, ‒ наголошував В. Липинський, ‒ через об’єднуючі всіх мешканців України державні політичні гасла». Пояснюючи своє розуміння поняття «нація», він зазначав, що «це всі мешканці даної Землі і всі громадяни даної Держави» В. Липинський усвідомлював націю, як «реалізацію хотіння буття нацією».
Вчений був переконаний, що в минулі періоди своєї історії українці «побили себе… самі», оскільки «ідеї, віри, легенди про одну єдину, всіх Українців об’єднуючу, вільну й незалежну Україну провідники нації не сотворили» і тому «не боролись і тому… така Україна здійснитись, прибрати реальні живі форми не змогла». Як наслідок такого протистояння, є «нова руїна національна зі старим поділом на різні орієнтації зовні, з безнадійною й безвихідною боротьбою бувших бідних і бувших багатих унутрі». Тому надзвичайно важливими є сутності, які заклав В.Липинський для майбутньої національної еліти, зазначивши, що «тільки величезним моральним зусиллям, тільки безмежною любовю до української національної ідеї і до державної як політичного олицетворення повної національної волі, тільки об’єднанням абсолютно всіх честних національних сил коло внутрішньої праці для цієї ідеї можна буде з 40 міліонів темних самоїдствуючих невільників виховати героїв, котрі збудують Україну, а в ній краще для всіх – людське життя».
