…У ніч свята Хелловін, 30 жовтня 1938 року, в США транслювалася радіопостановка за романом Герберта Уеллса «Війна світів». П'єса була стилізована під радіорепортаж з місця подій. У результаті з шести мільйонів людей, які слухали трансляцію, один мільйон повірив у реальність того, що відбувається. Виникла масова паніка, десятки тисяч людей залишали свої будинки (особливо після заклику нібито представника влади зберігати спокій), дороги були заповнені біженцями. Телефонні лінії паралізовані: тисячі людей повідомляли про нібито побачені кораблі марсіан або самих інопланетян.
Владі США знадобилося шість тижнів на те, щоб переконати населення в тому, що нападу інопланетян не відбулося.
Напевно, в першій половині ХХ сторіччя люди були більш довірливими щодо повідомлень ЗМІ, ніж наші сучасники. Але тенденція збереглася.
Якщо людина довіряє тому чи іншому джерелу інформації, вона повірить і будь-якій історії, що буде ним поширена, незалежно від того, правда це чи брехня. Пересічні громадяни по всьому світу сприймають випуски новин, які транслюють їхні улюблені канали, як достовірні відомості. «Інопланетне вторгнення» може відбутися знов будь-якої миті та в будь-якому місці - люди повірять у реальність, яку буде створено на екранах, хвилях та сторінках.
Зараз на тренінгах з медіаграмотності вчать перевіряти достовірність фактів. Але треба зрозуміти, що пересічний глядач, слухач або читач у будь-якій країні світу не буде цим займатися. На це в нього немає ні часу, ні бажання. Інформаційні повідомлення йдуть постійним потоком, і розбирати цей потік на складові та вивчати ретельно кожне з них – абсолютно нереальне завдання для тих людей, хто не є дослідником медіа.
Цю об’єктивну реальність нещадно експлуатує пропагандистська машина Кремля. Система пропаганди та дезінформації, колись радянська, а тепер російська, працює як годинник ще з часів «холодної війни». Фейки, напівправда і перекручування фактів з подачі прокремлівських ЗМІ переможно крокують планетою.
На Заході до початку 90-х існувала міцна система протидії пропагандистському впливу СРСР. Але на початку ХХІ сторіччя її демонтували, причому в Європі - повністю.
Нині медіадоктрина ЄС – нічого, окрім правди, нейтральне ставлення до будь-яких подій у країнах «незахідного» Світу та відсутність будь-якої пропаганди, окрім пропаганди толерантності.
Воювати з нинішнім російським наступом в інформаційній сфері європейці вирішили «не поступаючись принципами». Головною зброєю була обрана технологія викриття неправдивої інформації.
В березні 2015 року на зустрічі Європейського Союзу було ухвалено рішення про необхідність «протистояти постійній кампанії дезінформації з боку Росії». У квітні 2015 року створена оперативна робоча група зі стратегічних комунікацій East StratCom Task Force – експертна група, створена Європейською службою зовнішньої дії. Команда почала збирати і публікувати приклади дезінформації у жовтні 2015 року.
Нещодавно East StratCom Task Force оприлюднила дослідження, що нараховує 1649 фейків із прокремлівських видань вісімнадцятьма мовами.
Одна з неправдивих історій, знайдених дослідниками, присвячується планам вторгнення – в цьому випадку не інопланетян, а НАТО в Калінінград. Автори матеріалу в чеському інтернет-виданні e-republika.cz аналізують, як саме Північноатлантичний альянс атакує цей російський регіон – за допомогою терористів або хакерів. А німецький сайт qpress.de друкує загрозливі мапи з відповідними коментарями – Калінінград в оточенні ворожого військового блоку.
Цей матеріал невипадково внесли до дослідження Євросоюзу. Зрозуміло, що в Євросоюзі знають про існування певної кількості громадян ЄС, які повірили цій вигадці. Це неправда – говорять євробюрократи за допомогою звіту EastStratComTask Force. На цьому місія з протидії російській інформаційній агресії вважається виконаною.
Українська інформаційна політика копіює європейську – ми маємо подавати нейтральну інформацію та спростовувати фейки. На цьому все. Пропаганда, просування української позиції? Фу, це не по-європейськи, на це в Брюсселі ніхто грошей не дасть, ще й покарає.
Росія веде справжню війну в інформаційній площині, але Європа і, відповідно, ми не хочемо по-справжньому захищатися і тим більше нападати самі.
Причин такої ситуації може бути багато.
• Впевненість, що діяльність в інформаційній сфер є неважливою та непріоритетною.
• Несприйняття методів пропаганди в сучасному західному світі.
• Втрата знання та вміння займатися ефективною пропагандою.
• Спеціально обрані методи суто формальної протидії, бо насправді функціонери, відповідальні за цей напрям у Європі та Україні, хочуть не воювати, а дружити з Росією.
Я особисто схиляюся до останньої версії.
