Трагічні цифри, коли в Україні вже накопичилося близько 36 мільярдів тонн сміття, з яких 1,6 мільярда – токсичні та дуже небезпечні відходи (елементи живлення, люмінесцентні лампи тощо), спонукають до думки, що це питання сьогодні надзвичайно важливе для українського суспільства. І не тільки з токи зору екології.
Водночас у Швеції відчувається велика нестача побутового сміття. І там його вимушені експортувати з сусідньої Норвегії та інших європейських держав.
Справа в тому, що у Швеції сміття вже досить давно успішно перероблюють на енергоносії.
То ж чи не пора нам, українцям, запозичити цей позитивний шведський досвід?
Тим більше враховуючи той факт, що нині сміттєзвалища і полігони вже займають більше території, аніж площа об’єктів природного заповідного фонду України.
Для прикладу, площа території, зайнятої під сміття, складає сім відсотків від всієї території нашої держави, а площа об’єктів природного заповідного фонду лише біля 4,5 відсотка.
Здавалося б, що тут такого складного в переробці сміття? Розсортувати відходи на органічні, біо, скло, метал, картон тощо хіба так важко?
Але чиновникам у владі це непотрібно. Адже тоді не буде «відкатів» і «заносів». А без цього номенклатурна бюрократична машина в Україні вже ніяк не може функціонувати.
Ще одним видимим гальмом «сміттєвих нововведень» є те, що коли до вивозу сміття підходити комплексно і почати його сортувати, то його вивіз може обійтися дещо дорожче.
Де ж вихід? У Швеції на звалищах фізичні особи мають можливість залишати навіть великогабаритні відходи безкоштовно за умови, якщо вони будуть розсортовані на різні фрагменти.
Так на звалищі Mosseruds, котре знаходиться за чотири кілометри від об’їзної дороги біля міста Карлстад, переробний завод приймає для переробки такі відходи, як залізо і метал, жорсткий пластик, металеві банки і пляшки, деревину, ґрунт, листя, траву, одяг, гофрований папір, картон, скло, акумулятори, шини, небезпечні відходи, холодильники і морозильники.
А на Аландському заводі з переробки відходів ви можете залишити великогабаритне сміття, будівельні та садові відходи (коріння, листя, мох, траву), упаковки, макулатуру і небезпечні відходи, такі як фарби, масла, лампи денного світла, побутову техніку, електроприлади. Зібрані матеріали потім транспортуються для повторного використання, утилізації або рекуперації енергії (при спалюванні).
Шведи спромоглися творчо підійти до переробки сміття. І тепер у них майже половина (47 відсотків) відходів переробляється, а 52 відсотка використовується для вироблення тепла. І лише один відсоток залишається на сміттєзвалищах.
До речі, у Швеції найкраща мережа теплоцентралей в світі. Функціонують великі печі, які використовують різні види палива для вироблення тепла, що потім через мережу підземних труб транспортується до будинків споживачів.
Шведи, на відміну від багатьох інших країн, де інфраструктура тепла і електроенергії базується на газі або інших видах викопного палива, що дуже не економічно, пішли своїм унікальним шляхом і почали будувати заводи, де використовується сміття.
І вони у цій сміттєвій переробці досягли такої досконалості, що країна почала відчувати гостру недостачу сміття для того, аби задовольнити потреби своїх теплоцентралей.
Тепер Швеція вимушена імпортувати сміття, яке більшість країн намагаються утилізувати. І якщо 2010 року вони завезли до себе 550 тисяч тонн сміття, то 2014 року - 800 тисяч тонн.
А в 2015 році було імпортовано вже мільйон тонн іноземного сміття, переважно з Великої Британії, на додаток до тих 435 тисяч тонн, які поставляють шведські муніципалітети.
Так лише розташована у південному шведському місті Мальмьо енергетична компанія Sysav імпортувала у 2015 році з Норвегії і Великої Британії 135 тисяч тонн відходів.
Це зовсім не означає, що коли покоління назад шведи почали будувати загальнонаціональну мережу теплоцентралей, то вони планували отримувати тепло від сміттєспалення.
Однак потужне громадське занепокоєння щодо небезпечного зберігання сміття на звалищах спонукало цю країну до перегляду своєї політики в бік необхідності утилізації сміття.
Сьогодні викидання відходів на смітники в Швеції заборонено, а це означає, що муніципалітети повинні сортувати, переробляти сміття, яке горить.
А також використовується біомаса та рештки гілок дерев від лісозаготівельної промисловості.
Це робить Швецію світовим лідером в галузі енергії, що виробляється від сміття.
Процес перетворення сміттєвих відходів в енергію відбувається таким чином: після повторного сортування сміття поміщається в установки для спалювання, які виробляють тепло або енергію.
Попіл також сортується, видаляються невеликі шматки металу, а порцеляна і плитка просіюються, щоб витягти гравій, який потім використовується в дорожньому будівництві.
Нині австрійці і німці вже переробляють понад 60 відсотків свого сміття, в той час як інші країни Західної Європи опинилися в цьому питанні дещо позаду.
Європейський Союз рекомендує своїм країнам-членам до 2020 року досягти переробки таким же чином 50 відсотків сміття.
І прогрес у цьому вже є, оскільки на сьогодні переробляється вже 34 відсотки сміття, в порівнянні з 10 відсотками у 2000 році.
Це питання стосується й України. Якщо ми дійсно плануємо стати в перспективі членом Євросоюзу, то питання утилізації сміття необхідно піднімати вже зараз.
Швеція є чудовим прикладом нації, яка піклується про своє навколишнє середовище і те, яку країну вона передасть своїм нащадкам.
Але якщо шведи здатні переробляти 99 відсотків своїх відходів, то чому цього не можуть робити українці?
Зрозуміло, що для цього потрібно прикласти багато зусиль. Проте з чогось потрібно починати, аби ніде більше в Україні не повторилася трагедія, подібна тій, що відбулася нещодавно на сміттєзвалищі під Львовом.
Очевидно, що питання утилізації сміття стає одним із найбільш важливих для України.
Можливо, що найпростіше було б отримати від Заходу цільові кредити для розгортання сміттєспалювальних заводів.
Та за нинішніх реалій реалізувати ці проекти буде дуже непросто. Хоча якщо отримати цільові інвестиції, то купити необхідне обладнання для розгортання такого заводу не є проблемою.
Проблемою є узгодити з державою, точніше з чиновниками, які її представляють на різних рівнях, питання відведення землі, отримати всілякі дозволи і далі за списком.
А крім того, щоб знайти кошти для будівництва сміттєпереробного заводу в Україні, потрібно «вирішити питання» з мером міста, а також з більшістю представників політичних фракцій в мерії та впливовими людьми у місцевій владі.
А до подібних методів «вирішення» західні інвестори не готові з цілком зрозумілих причин. Бо система «специфічного» вирішення для них є неприйнятною.
Але питання накопичення відходів для такого мегаполісу, як Київ, стає просто таки проблемою номер один, особливо у спеку.
І якщо говорити коротко, то від полігонів, куди завозиться сміття з 4-мільйонного міста, треба переходити до заводів, де це сміття буде спалюватися.
Іншого шляху в нас немає, тому що відкрите накопичення сміття критично шкодить навколишньому середовищу, забруднює землю і воду. А це, в свою чергу, підриває здоров’я української нації.
Але для цього потрібна зміна свідомості, знизу і догори.
Як громад, які будуть здатні впливати на місцеву владу і вимагати наведення порядку з екологією довкілля, так і інвесторів, які будуть готовими вкладати свої кошти в довгостроковий бізнес, який не приноситиме швидких надприбутків.
