Повідомлення про те, що Україна розірвала угоди з Росією про співпрацю в сфері телебачення, радіомовлення та в сфері інформації, ще раз нагадують нам, що з початком російської агресії проти нашої держави чи не основним напрямом національної безпеки є захист українського інформаційного простору. Про необхідність розробки інструментів для протистояння російській пропаганді говорять вже давно. Нещодавно Європарламент ухвалив резолюцію «Про протидію пропаганді, спрямованій проти ЄС», в який дорівняв Росію до таких терористичних загроз, як «Аль-Каїда» та ІДІЛ. В Україні майже ніхто не сумнівається, що російська присутність в інформаційному полі країни є суттєвою складовою славнозвісної гібридної війни. З ефірів поступово зникають російські програми та телесеріали. Сьогодні неможливо уявити собі присутність на українських телеканалах таких російських спікерів, як Затулін чи Жириновський. Але чи достатнім буде вимкнути кілька каналів або об’явити низку «дєятелів» персонами нон-грата?
Для початку треба розібратися, що ж таке та російська пропаганда в Україні? Хіба це тільки поціновувачі «руського миру», які заманюють українців в Митний союз? Російська пропаганда, і це вкрай важливо розуміти, буває як відкритою, так і прихованою. Вона зазнала певних трансформацій, пристосовуючися до змін, які переживає українське суспільство. З відкритою формою пропаганди все більш-менш зрозуміло. Це промовки про «карателів», «київську хунту», прославляння Путіна та заклики до співпраці з Росією. А от з прихованою інформаційною роботою, яка ведеться проти Української держави, слід розібратися докладніше.
До Майдану патентований проросійський дискурс в Україні зводився до створення оманливої ілюзії, що незалежна Україна може обирати між двома векторами розвитку — вічною дружбою з братнім російським народом, чи рушити до Європи. Основним завданням домайданної проєвропейської позиції в Україні було довести прихильникам Митного союзу, що Європа-то не проти Росії. Сьогодні сподівання українських єврооптимістів примирити два світи виглядають доволі наївними. Тоді, під промовки «ви ж наші малороси-браття», українці протиставляли відверто шовіністичним атакам російської пропагандистської машини аргументи про привабливість європейського способу життя. Ніякої України, її суб’єктності в тих «векторальних баталіях» просто не було.
Уже в лютому 2014 року стало зрозумілим, що ніякого російського вектора в незалежної України просто нема. Ба більше! Ніколи не було. Поява «зелених братів» на вулицях українського Криму та Донбасу фактично вивела з маргінесу думку, що ідея української державності та московський імперіалізм взаємовиключні по своїй суті. Багато знаних українців і раніше попереджали, що імперія, поки вона має шанс на відновлення, намагатиметься знищити українську незалежність. Але їх не чули. Такі промовки маркувалися як «печерний націоналізм», якому нема місця в сучасному проекті модерної України. І от, після появи окупантів, масами стала поширюватися думка, що Україна може відбутися, тільки звільнивши свій простір від російської присутності. В інформаційному полі повстала Україна. Її суб’єктність, її незалежність, її національно-визвольна боротьба. Гасла 30-х років набули нового смислу. А російська пропаганда, спрямована на утримання нашої країни у колі впливу Москви, трансформувалася.
Відтоді ми живемо в антиукраїнському та проукраїнському інформаційному полі. Тепер ворожі сенси намагаються підмінити справжні цінності другорядними. Антиукраїнська пропаганда намагається відвернути суспільство від війни, спростити проблему окупації українських територій, забалакати справжню небезпеку гучними скандалами «на пів дня». Причина зрозуміла. Незалежна Україна, яка має реформувати свої державні інституції та відновити державні кордони в умовах справжньої гарячої війни, змушена творити себе відповідно до реальних цивілізаційних завдань, що стоять перед країною. Якщо поставленою ціллю змін є перемога, то країна, яка рухається в цьому напрямку, буде суттєво відрізнятися від країни, яка змінюється заради добробуту. Одне зовсім не виключає іншого. Справа у спрямуванні. Україна, яка намагається жити в мирі, за європейськими стандартами, на європейські доходи, — то геть інша країна в порівнянні з Україною, яка бере за взірець потужні Великобританію та США. Перша країна, хоч як би вона збагатіла, буде постійною легкою здобиччю для чергової реінкарнації «руського миру». Друга поступово реформує свій бізнес, науку, освіту, медицину під необхідність постійно зміцнювати свою військову та безпекову сфери. Таким чином, антиукраїнська прихована пропаганда сьогодні перетворилася на пропаганду необхідності змін, з яких навмисно прибрано мету.
Для того щоб зрозуміти, на що спрямована сьогоднішня антиукраїнська пропаганда в Україні, достатньо поглянути на сучасну Молдову. Після 20 років російської окупації та економічних війн ця країна проголосувала за кандидата, який ішов на президентську посаду під гаслом: «Молдова може бути сильнішою тільки разом з Росією». А тепер порівняйте Молдову, яка теж прагне змін, зростання економіки, розширення ринків збуту, з воюючою державою Ізраїль. Ринки, наука, туризм, фінанси ніколи не підміняли для ізраїльтян більш глобальне завдання бути найпотужнішою країною регіону. Чітко артикульована мета визначає різницю між змінами країни заради комфорту і творенням держави заради перемоги.
Добре. Якщо антиукраїнська інформація спрямована на розмивання в суспільства розуміння загрози та підміну стратегічної мети другорядними цілями, то як має виглядати проукраїнський дискурс? — Як заклик. Ми маємо перемогти імперію. Ми маємо перетворити Україну на країну, яка здатна перемогти імперію. Ми маємо збудувати таку Україну, яку імперія не зможе перемогти ніколи. Придивіться уважно, й ви побачите величезну кількість людей, які займаються антиукраїнською пропагандою, навіть не усвідомлюючи цього. Від втрати стратегічної державної мети не врятує відключений ворожий телеканал чи заблокований спікер. Потрібне спільне рішення нації визначити для себе те, що не може бути поставлене під сумнів ніколи. Проговорити загальну мету та не забувати про неї, й усі свої дії спрямовувати на її досягнення. Це й буде дієвий засіб боротьби з ворожою пропагандою. Явною чи прихованою. Хоч у що б вона трансформувалася.
